Беркут — мудрий керівник тухольської громади. Маючи намір узяти участь у конкурсі на кращий історичний твір, Іван Фран-ко вирішив написати повість «Захар Беркут». Ця історична повість розповідає про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. Автор втілив у художніх образах тухольців Захара, Максима, Мирослава визвольні традиції наших предків.Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Найповніше розкривається його характер, коли він стає на чолі тухольскої громади у боротьбі з монголами. Саме він складає план знищення монголів, він закликає на до верховинців і загірян.Захаром Беркутом керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадянського обов’язку, яке тісно зав’язане з глибоким патріотизмом, у Захара найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією душею він любить сина, але коли Тугарвовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима, Захар відмовляється прийняти цю пропозицію. Він пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю ‘їхніх сусідів, які зазнають ще страшнішого горя від нападл монголів. Він підкорює свої батьківські почуття громадським інтересам, бо він служить громаді, відвертий і чесний, розсудливий і мужній.Захар Беркут — мудрий ватажок тухольської громади, саме такими і повинні бути ватажки, керівники, політики.
Визвольні традиції наших предків І. Франко у творі «Захар Беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, Захара Беркута, Максима, Мирослави. Він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. Любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. Захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. Мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога. Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю. З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»
