ответ:Марко Вовчок зображувала у своїх творах не життя селян часів кріпацтва. Окреме місце у її оповіданнях та повістях посідає тема жіночої долі, бо жінки чи не найбільше потерпали від несправедливості і жорстокості оточуючого світу. Героїні оповідань Марка Вовчка постають перед нами багатостраждальними, чутливими і часто зажуреними, проте завжди щирими і чуйними, сильними духом. Письменниця майстерно проникає у саму сутність душі людини, вказуючи нам на ті часто жахливі перетворення, які відбуваються в людині під тиском соціальної несправедливості та особистого горя.
Але Марко Вовчок, створюючи яскраві жіночі образи, змальовує не тільки кріпачок, але й панів і панночок. Характерним образом є панночка з повісті "Інститутка". Прочитавши цю повість, я почув від свого вчителя дуже цікаве питання: "Як ти ставишся до панночки?" Спочатку я, звісно, сповнений обурення від її витівок, почав критикувати і засуджувати її, але вчасно згадав, що нема нічого однозначно доброго чи поганого, і вирішив серйозно порозмірковувати над цим питанням.
Объяснение:
Відповідь:
Для поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції. Провідним мотивом творчости поета є любов в Україну, котру він називає матір'ю. Саме синівською розмовою із матір'ю Україною є вірш «Задивляюсь у твої зіниці...». У ньому митець висловлює свою велику любов: «Україно! Ті для мене диво!», й велику тривогу за її частку: «Ще не усі чорти утекли на небо, Ходити їхнього до біса по землі».Василь Симоненко відстоює святе право бути вільним наодинці із Україною ітися їй, рідній, щиро зізнатися у своїх найпотаємніших почуттях:
Гостро відчуває він кровний зв'язок з рідною землею, вболіває за її трагічну частку. Багато пережила вон «революцій, бунтів й повстань», та не втратила своєї краси, завжди вона для сина «мамо горда й вродлива». Така вон-знедолена, але й не скорена Батьківщина. І завжди стануть на її захист вірні сині, до які належить й Василь Симоненка. І він відчуває цю своєї ролі захисника Вітчизни: «із ними щогодини б'юся... за твоє життя, твої права». Передчуває митець й свою трагічну частку, й готовий він її прийняти, віддати все своє життя до краплі: «Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено». У рокта, коли людина винна був бути лише «гвинтиком» системи, бути пересічною, стандартною, Василь Симоненка стверджував: «Ми — не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних».Тим самим митець відстоює ідею неповторності кожної людини, декларація про власний світогляд, переконання, почуття. Бо відсутність поваги до самодостатності кожної особистості принижує людину, її гордість, вбиває її творчий потенціал.
Повага до людини, до права волю жити на власний розсуд, так,як вона хоче,-у цьому філософська наснаженість й гуманістична спрямованість творчого шляху поета.Василь Симоненко-це народна совість в українському письменстві.Те, що він створив,-нетлінне, слово його-справжнє надбання.Він зумів осмислити людське життя, зрозуміти його цінність, пізнати його суть, доторкнутися до глибин філософії буття.
Як патріотичне волевиявлення українського хлібороба, звучить вірш «Є тисячі доріг...»-розгорнута метафора, справжній поетичний шедевр, сповнений сокровенними думками і почуттями. Написаний протягом двох місяці до смерті, вірш звучить як підсумок творчого шляху готової на будь-які випробування людини. У ньому на високому мистецькому рівні розкрито ті, що пропущене крізь, душу зрілого митця.
Пояснення:
1.На ганку
2.Хлопчик і його плани
3. дядько Денис
4. розмова у директора
5. перше кохання Хлопчика