ответ:І, проломивши їй спину, риба вийшла назовні, а жінка
померла.
Коли чоловік зайшов у хатину, риба лежала, витягнувшись
на циновці поряд з мертвою дружиною.
— Ти тільки не лякайся і не шкодуй свою дружину. Вона була недобра жінка,— сказала риба.— Як тільки похоронишь її, віднеси мене туди, де ти мене спіймав. Тільки не на ношах, а в новій циновці.
Чоловік погоревал, погоревал, та робити нічого. Покликав всіх родичів і поховав дружину.
На наступний ранок заспівав перший півень проспівав другий, проспівав третій, і риба знову заговорила:
— Вставай! Настав час! Неси мене до річки.
Чоловік виконав наказ риби. Він тепер боявся її і ніс дуже обережно.
— Не залишай мене на березі. Увійди в воду, неси мене до того місця, яке я тобі покажу,— звеліла йому риба.
Чоловік увійшов у воду, зробив кілька кроків.
— Іди далі, йди далі! — наказала риба.
Чоловік зробив ще кілька кроків. Вода доходила вже
йому до плечей.
— Ось тут зупинись! Але не кидай мене, а опусти у воду обережно! — сказала риба.
Чоловік дбайливо опустив рибу у воду. Вже з глибини річки вона сказала, висунувши голову:
— Слухай, коли будеш женитися вдруге, вибирай жінку, яка не була б такою привередой! Інакше тобі це коштуватиме життя!
І людина незабаром знайшов собі іншу дружину, але таку, яка всім і завжди була задоволена.
Объяснение:
Катерина – особистість з яскраво окресленими індивідуальними рисами характеру. Вона не така сильна натура, як Ганна. Для неї в житті головним було лише кохання та честь, віра в кохану людину , заради цього вона терпіла всі свої біди й поневіряння. Втративши сенс свого буття, вона не бачить іншого шляху, навіть син не стримує її від чергового гріха – самогубства . Ганна зосереджується на любові до дитини. Вона самозрікається в ім’я сина, любов до нього перемагає все інше. Їй властивий “тихий героїзм”. Наймичка натура цільна і, у певному розумінні, ідеальна й індивідуалізована. Вона ”безвинна” жертва суспільних обставин, що спокутує все життя свій гріх.
Та раптом вони почули голосне гавкання. За рогом вони побачили на дереві маленьке кошеня. Два великих собаки не давали йому спуститися вниз, і воно налякане, жалібно нявчало. Василько схопив з землі каменя, і вже хотів кинути його у собак, коли Лумпумчик сказав:
- Стривай, Васильку! Так вони і тебе покусають. Давай краще я відверну їхню увагу, а ти в цей час вилізеш на дерево і знімеш звідти кошеня. Дивись!
З цими словами він покотився до собак, і почав їх дражнити: він стрибав перед самісінькими їхніми пащами, потім раптово опинявся позаду когось із них і вдаряв його у хвіст, тоді вискакував іншому собаці на голову, потім починав кружляти навколо них... Собаки довго не могли витримати такого знущання: вони враз забули про кошеня і почали кидатись на Лумпумчика, намагаючись його вкусити. Лумпумчик котився вулицею, все віддалаяючись від дерева, і собаки гналися за ним.
Василько не став гаяти час. Він швидко виліз на дерево, взяв кошеня на руки і спустився вниз. Коли кошеня опинилось на землі, воно ще якусь мить з тремтінням розгядалось навсібіч, а тоді чкурнуло через дірку у паркані.
За кілька хвилин повернувся Лумпумчик.
- Ну як, вдалося зняти кошеня? - спитав він.
- Так, воно вже, мабуть вдома, - відповів Василько і показав на подвір'я, куди втекло кошеня. - А ти як?
- А я просто заховався від тих собак, вони собі побігли кудись, а я повернувся сюди, - весело підморгнув Лумпумчик. - Гаразд, ходімо швидше до Юрчика...