Василь Дмитрович Герасим’юк народився 1956 року в місті Караганда (Казахстан) у родині репресованих, яка того ж року повернулася у рідні Карпати. Закінчивши філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка, працює на видавничій роботі. 1972 року у журналах «Дніпро» і «Ранок» з’явилися перші поетичні публікації Герасим’юка. Дебютна книжка поезій побачила світ десять років по тому у видавництві «Молодь» («Смереки», 1982). Наступні збірки: «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1989), «Діти трепети» (1991), «Осінні пси Карпат» (1998), «Серпень за старим стилем» (2000). Василь Герасим’юк — досить оригінальний поет, представник постмодернізму. Його художній палітрі притаманні умовно-асоціативні форми, використання міфологічної поетики, постійний інтерес до складних порухів духовного життя людини. Загальнолюдське і національне органічно поєднується у поезії митця. «Я виріс під розпач трембіт», — пише Герасим’юк, згадуючи нелегке життя свого народу. Особливо відчутні національні мотиви у поезії «Жива ватра». Живий вогонь, що не згасає в душі народу, честь якого топтали й розпинали, намагалися викоренити повністю національну свідомість, все-таки вистояв. І поет не втрачає віри у світле майбутнє. Ми ледве не стали отароюна високім пасовиську.Але коли ми навіть як отара,пройдемо крізь неї,тоді дамо іншим дорогу до Сінаю. У поезії «Ми на камінь поклали мечі…» митець з розпачем розповідає, як дорога його серцю земля — Україна — опинилася під владою чужоземців. Ми на камінь поклали мечі і в ріці наших коней купали, а чужинці прийшли уночі і на березі табором стали. Та народні герої ладні померти, але не здатися ворогові. Забита, поневолене рідна країна, та поет визнає: треба боротися — і буде перемога, настане воля. Хай програно бій, наступив супостатна груди ногою,а пам’ять стоїть, як останній солдатне кидає зброю. І настане ясний, сонячний ранок після жахливої, темної ночі минулого, тільки треба боротися й вірити у перемогу. Щоб ти не хитнувся у вірі своїй,останній вояче, ми рід свій побудимо — приймемо бій,і ворон докряче. Своїм прагненням осмислити таємниці світобудови, розгадати мову природи, зрозуміти значення людини у світі природи позначений вірш Герасим’юка «Перший сніг». Поет намагається зрозуміти все таємниче, загадкове, поєднуючи у творі виразність живопису, музичне звучання, асоціативні можливості слова. Притишив крок. Притишив крок.І вищі стали гори.Йде перший сніг,немов пророк, в якого серце хворе. І з-під пера поета виходить яскрава, вражаюча лірична мініатюра. Йде сніг — немов під гору йделедь дише, хоч безплотний,і палець на уста кладе,як знак мерця холодний. Душа людини — вмістище двох світів — світу денного і хаосу нічного. У нічні години людина особливо відчуває свою причетність до космосу. Вона будить заснулу совість, нагадує про неминучий хід часу, змушує подивитись на життя збоку. Ці мотиви відчутні у поезії Герасим’юка «Досвітні душі». Ти вибрав із усіх мелодій мотив отав у Космачі.Косити ходиш, ніби злодій, — нечутно, крадьки і вночіОстанні виють пси пастуші, останні моляться уста, цілуючи досвітні душі…Вони приходять неспроста! Одна при одній! Ніде стати…За крок від правди і біди вже й ворогу шепочеш: брате, прикошуй прадідів сліди… У вірші органічно поєднуються глибинне історичне бачення світу із відчуттям ,часної присутності в ньому. Філософічні роздуми поет передає крізь призму художньої деталі: життя людини має бути повноцінним, духовно наповненим. Невже ти косиш на чужому, спиною вчувши вила з тьми?Якщо й вертатимеш додому, невже співатимеш псалми?У творчості Василя Герасим’юка чимало свіжих поетичних знахідок. Його вірші — це спроба новими засобами, новими барвами, в новому ритмічному ключі ввійти у світ поезії, розкрити душу людини, найтонші її порухи. І, на мій погляд, він це зробив якнайкраще.
Протягом усієї книги відчуваєш справжню небезпеку, яка постійно чатує на головних героїв, і це дуже дивне відчуття, бо у книжках для цієї аудиторії нечасто зустрінеш щось подібне. Мало хто дозволяє собі бути правдивим у пригодницьких книгах для дітей й емоційно передати, що всі учасники цієї історії ходять за крок від своєї смерті, і що іноді загинути – не найстрашніше, що може статися. Набагато жахливіше втратити близьких, потрапити у полон до жорстокосердих ворогів, які, і не сумнівайся, одразу перевірять, з якого тіста тебе зліплено, або й спробують підштовхнути до зради... Події цієї пригодницької книги відбувалися кілька століть тому, але те, про що вона говорить, важливо й актуально у сьогоденні як для дітей, так і для дорослих.
Відповідальність – це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається у певному контексті. Деякі погляди на відповідальність у нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну чи не правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина спроможна щось змінити і вплинути на те, за що вона відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події. Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом нашого суспільства лише тоді, коли вона здатна відповідати за те, що вона робить. Людина завжди повинна відповідати за свою поведінку, за свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовою до будь яких випробувань, постійно прагнути до перемог у особистому житті. Якщо у людини немає відповідальності, у народі кажуть, що, по суті, це лише передмова, а не повноцінний член сучасного суспільства. Відповідальність – це обов’язок людини перед кимось або перед чимось. Наприклад, громадський обов’язок, совість і честь, життєва позиція та відношення до оточуючих згідно з суспільних моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою та постійно самовиховувати себе. Самовиховання також є проявом Багато поколінь наших предків жило та діяло за девізом «Я відповідальний за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради рідної Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись управляти літаками, а після війни – машинами і тракторами, а втративши руки не впадали у відчай і ставали видатними письменниками, художниками і іншими відомими людьми. Вдавалися їм такі подвиги, перш за все, завдяки великій відповідальності перед собою, перед своїми близькими і оточуючими їх людьми. Слід сказати, що виконувати обов’язок перед родиною, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, достатньо складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов’язків знаходиться досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, бо вчора пізно ліг, не має настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, бо болить голова, не хочеться нічим займатися, бо для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, нажаль, не розуміють, що достойні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому покладається їхній обов’язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе вона здійснити свої мрії і досягти своєї мети. Головне у житті – не тільки визначити собі мету, але й якомога більше сприяти її досягненню. Не менш важливо навчитися планувати свої справи і організовувати своє життя так, щоб встигати робити все, що намічено. Але при цьому не слід забувати про інтереси оточуючих людей, бо ще одним обов’язком є обов’язок не відокремлювати себе від інших, не відокремлювати своє життя від життя суспільства, бо інакше життя людини буде беззмістовним. Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а й на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя у життя інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за усі свої вчинки і свою поведінку.
