У чому полягає сенс життя
Життя — це нескінченний циклічний процес, ужиття було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом "існування". З одного боку, це доцільно, а з іншого — ні! Є навіть такий філософський вираз: "Треба жити, а не існувати!" Саме слово "існування" у більшості людей асоціюється із чимось штучним, неживим. Наприклад, існувати може пристрій, будівля тощо. А "життя" тяжіє більше до істот, щось таке чисте і красиве, багатогранне, неповторне. Ми будемо розглядати сенс людського життя. Хтось сказав, що треба прожити своє життя так, щоб потім не було страшенно боляче! Я думаю, що з цими словами можна погодитися, тому що ними можна дуже коротко і лаконічно охарактеризувати сенс людського життя. Сенс життя полягає у насназі до життя, у натхненні на добрі вчинки. Наприклад, натхненням до життя можуть бути результати праці у будь-яких сферах діяльності людини: для вчителя — це відмінне засвоєння навчального матеріалу учнями; для лікаря — одужуючі пацієнти, яким він прописав ліки; для кондитера — подяка від споживачів його продукції та, звичайно, премія від керівництва тощо. Але буває й так, що власна праця не приносить задоволення, навіть починає дратувати, стає тягарем на все життя. Людина може працювати все своє життя адвокатом, але захоплюватись живописом і весь час казати собі: "Ось мої картини високо оцінять спеціалісти, я поїду за кордон і назавжди покину свою юридичну діяльність!" Але так буває дуже рідко. Коли мрії не стають реальністю, коли друзі відвертаються від тебе, не підтримують тебе у твоїх спробах кардинально змінити життя, то воно втрачає сенс і навіть може призвести до трагічного кінця.
Тому треба думати вже зараз, чи є сенс у нашому житті, чи правильний ми обрали собі шлях? Чи цією дорогою треба іти далі?
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив хід історії України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів людей — від простих селян, багато з яких знали його вірші напам'ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.
Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність, емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко).
Художні образи та втілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, майстер слова створює нову естетичну дійсність, що вбирає в себе свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Змальована письменником дійсність реалізується лише в особі читача, без якого вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність письменника у створюваному ним художньому світі?
Кожен із майстрів слова послуговується різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропи, синтаксичні фігури, віршована чи прозова форма тощо — унаслідок цього виникають різні образи, кожен із яких по-своєму красивий, естетично вартісний. Отже, ідейність, образність, емоційність здатні захоплювати читача, впливати на його виховання.
Вивчаючи шкільний курс української літератури, ви маєте навчитися аналізувати художні твори різних епох, митців і стилів, що до вам стати підготовленими читачами. Передусім з'ясовують його тему(у ліричному творі — провідний мотив або кілька мотивів), визначають головну ідею твору й порушені в ньому проблеми, особливості композиції, характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначають мовні художні засоби, адже мова — «першоелемент літератури».
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст — тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі читач сприймає твір із часових позицій: умови написання, історична епоха, національні пріоритети тощо. У дев'ятому класі ви прочитаєте твори різних епох — від найдавніших часів (біблійні легенди, «Повість минулих літ», козацькі літописи, твори Г. Сковороди) до останніх двох століть (твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Багряного та ін.). Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Поняття естетичного пов'язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівувалася краса божественна, духовна, в епоху Відродження надавалася перевага зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у XIX й XX ст. на перший план вийшла естетика людини як індивідуального й неповторного створіння. Ці естетичні уподобання поширювалися й на інші види мистецтв — архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.