По-перше, звернемося до історії, Т.Г.Шевченко змалку відзначався різнобарвною фантазією. О.Підсуха писала: "Чи кожній дитині, скажімо, спаде на думку шукати залізних стовпів, що нібито підпирають небо, до чого вдався був шестирічний Тарас Шевченко?". Таких прикладів історія знає безліч, коли люди, особливо майбутні митці, виявляли здібності, а інколи й талант до певних мистецтв. Наприклад, Лесь Курбас у п'ятирічному віці створював лялькові вистави у себе вдома. Він писав: "За декорації служили мамині речі, за акторів - ляльки, а глядачі - сусідські діти. Ці пізнання виявилися у майбутній професії.
По-друге, у наші дні діти все менше замислюються над своїм покликанням. Краще грати у комп'ютер, аніж сидіти та думати про безмежність власного розуму й про своє покликання – це для них занадто нудно. І. Томан писав: "Молоді люди, буває, самі не знають, що б їм хотілося робити". У результаті, коли приходить час вступати у вищий навчальний заклад, діти слухають батьків. Потім, коли вони розуміють, що майбутній фах їм не подобається, а розчаровувати рідних не хочеться, виникає пригнічення, яке часто викликає депресії, а іноді й невроз, тобто найпопулярніші у наш час психічні розлади.
По-третє, я давно визначилася, чим мені хочеться займатися у майбутньому. Якось моя сестра сказала:" Я відвідала одну театральну студію, де зараз проходить набір абітурієнтів. Давай підемо туди!" Тож займаюся там більше трьох років, в мене з'явилося багато друзів, у нас багато спільного.
слово «милосердя» складається із двох частин — милість і серце, тобто зробити милість серцю. як просто звучить і як порию важко буває це зробити. особливо зараз і особливо молоді. ні, не всім, але многим.
адже наскільки легше пройти, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. але ж дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. здавався б дріб’язок, але порию це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. і найбільше, на мою думку, у цій і бідують старше покоління й підлітки
старі, тому що зараз, вони по правді говорячи не потрібні нікому — ні родині, ні державі. і згадують про їх, або перед удень перемоги або перед виборами подарунки (подачки), одержують голоси й всі
але старшим людям потрібно увага, маленьке але щодня, потрібно спілкування, потрібно співчуття. не обов’язково гроші давати або подарунки(хоча це теж не перешкодить), а просто дати зрозуміти людині що він теж значимий, важливий і його мудрість — це життєвий досвід, що завжди придасться. адже ще великий лев толстої говорив, що «милосердя полягає не стільки в речовій і, скільки в духовній підтримці ближнього. духовна ж підтримка насамперед не в осуді ближнього, а в пошані його людського достоїнства».
підліткам, я так уважаю, теж потрібно розуміння й підтримка. вони ще не сформувалися як особистість, усередині киплять гормональні перебудови й що з ними буде далі — незрозуміло. дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю «крутість» і незалежність, усередині вони дуже ранимі й уразливі. і ще хочеться сказати що милосердю, неосуду, розумінню й співчуттю потрібно вчити з дитинства й учити особистим прикладом
адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, є сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. він у майбутньому не пройде повз чуже горе й завжди постарається , будь те літня людина або травмована тварина
у житті трапляється всяке й кожний може потрапити в скрутний стан. головне не дорікати й судити, а постаратися зрозуміти й сказати підбадьорливе слово — от це й буде милосердя, розуміння й співчуття тому, хто серцю милий
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. Тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.