Наталка (одна)
Не минула мене лиха година; возний гірше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей біди привідця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де шукати? Кого просити? Горе мені! Добрі люди те мен йте мене! А я од всього серця жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер.
(Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит), Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки... (Встает и поет).
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била? (2)
Мене ж мати та не била — самі сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку. (2)
Спіши, милий мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. (2)
Монолог взято із п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Я вражена Вашою творчiстю! Ваш твир "Тореадори з Васюкивки" дуже цикавий! Ци пригоди Яви и Павлуши добре запам'яталися