Відповідь:
Компроміс є завжди.Частіше ми брешимо найріднішим та найкоханішим нам людям,не думаючи до яких наслідків вона може привиести.Зараз,в сучасному світі брехня переважає більше ,ніж правда,тому деякі із нас просто не думають про наслідки.Діємо за принципом:"Бачу ціль, йду до неї",отже ми готові любою ціною йти до своєї мети.Хочу розглянути цікаву цитату:"Справжні слова не бувають приємні,приємні слова не бувають павдиві(Лао Цзи)".Люди ,які говорять вам лише те що ви хотіли б чути ,заздалегіть брешуть.
Добро та зло,напевне ми вже знаємо ,що добро перемагае зло,але "Чи завжди це так ?",в повчальних казках,дійсно перемагає добро,а в житті частіше зло.Звісно справедливість є і вона повсюду,але не завжди така яку б хотілося нам мати та в деяких ситуаціях можно поступитися злу,а потім добру,можна звісно і навпаки.Чим більше робиш добра,тим щасливіше жити будеш.
З написаного можна зробити деякий висновок,будь тим ким ти є не йди за злом,адже його в сучасності більше.Будь правдивим та добрим і твої добрі справи повернуться тобі!
Пояснення:
Війна — дуже страшне слово. Вона несе лише горе. Страждання, біль, кров випали на долю тих чоловіків, які під час Великої Вітчизняної війни пішли на фронт зі зброєю в руках захищати свою Батьківщину, а також на долю тих старих, жінок і дітей, які залишилися в тилу або опинилися в окупації, які потерпали від холоду і голоду, які тяжко працювали, замінюючи чоловіків. Але найчастіше на події тих страшних часів ми дивимося очима співвітчизників, забуваючи про те, що по той бік фронту теж були працьовиті, добрі, чуйні люди. Вони були такими само жертвами амбіційних політиків, які прагнули перерозподілу світу. Про це і йде мова в оповіданні талановитої української письменниці Любові Пономаренко «Гер переможений».
У творі розповідається про те, як у повоєнні роки група німецьких полонених відбудовувала невеличке українське містечко. Дивно, але місцеві мешканці не мали ненависті до цих нещасних. Скоріше, вони їх жаліли і тому намагалися хоч якось до — давали старий одяг і їжу. Вороже ставлення до чужинців подекуди виявляли тільки діти. Незважаючи на це, німці любили місцевих дітлахів, бачили в них своїх синів та дочок, які залишилися на далекій Батьківщині.
З групи полонених особливо виділявся хворий на сухоти і дуже брудний німець Фрідріх. Він постійно хотів розважити жорстоких дітей, пестив їх, співав їм пісні, робив прикраси з цегли. Так, він був переможеним, але залишився живим і не втратив наснаги до життя, уміння бачити красу в звичайних, на перший погляд, дрібницях. Хворий полонений жив однією надією. Він мріяв, що колись звільниться з полону, повернеться до дому, міцно обійме і поцілує власних дітей. Та з часом туга Фрідріха за батьківщиною стала настільки нестерпною, а хвороба настільки виснажила, що той закінчив життя самогубством.
Через багато років у стіні будинку, який після війни будували полонені німці, знайшли рукавицю зі світлиною. З фотокартки дивилися дві доньки Фрідріха. Вони немов запитували: «А ви часом не знаєте, де наш тато?»
Своїм оповіданням «Гер переможений» Л. Пономаренко хотіла викликати співчуття до німецьких полонених і показати, що на повагу заслуговує будь-яка людина, тим більше, якщо вона чуйна і добра. Оповідь про полоненого Фрідріха показує, що не слід ділити людей тільки на «своїх» та «ворогів», бо у світі є багато добрих і злих, щирих і підступних, а окремо існують ті, хто вміє тільки руйнувати, зневажати і вбивати. Перші заслуговують на повагу, а другі — лише на презирство.
Начинается «Кукольный дом» с рождественской елки, которую купила и принесла в дом Нора. И подготовка к этому главному семейному празднику в семьях католиков и протестантов — важное событие. Нора вместе с супругом рассматривает свертки с рождественскими подарками для детей. Суета, предчувствие теплого семейного праздника — все очень мило в кукольном доме Гельмеров.В истории восприятия этой пьесы отчетливо выделяются две точки зрения: одна — феминистическая, другая — общечеловеческая. Женское движение восприняло пьесу как оружие в борьбе за права женщины и считало ее своим манифестом.В 1898 году в речи Ибсена, с которой он выступил в Союзе норвежских женщин, прозвучало откровение драматурга: «Благодарю за тост, но должен отклонить от себя честь сознательного содействия женскому движению. Я даже не очень уяснил суть его. И дело, за которое борются женщины, мне кажется общечеловеческим». Возможно, правы те, кто считает, что борьба за освобождение женщины в пьесе является частным случаем в борьбе за освобождение человека вообще?Чем же тогда объяснить отказ современных театров ставить «Нору»? Может, проблема освобождения человека в начале третьего тысячелетия становится неактуальной и каждый человек выбирает свой путь, «панскими вытребеньками» кажутся моральные страдания Норы? Именно так ко всему происходящему в доме Гельмеров отнеслась подруга Норы. Фру Линне привыкла к самопожертвованию и тяжелой работе, чтобы обеспечить свою больную мать и младших братьев. Она ощущает постоянную потребность заботиться о ком-нибудь. Она возвращается вновь к Крогстаду не потому, что все еще любит его, а чтобы заботиться о нем и его четырех детях, оставшихся без матери. Согласитесь, что поведение этой женщины нам понятно, и она вызывает уважение. Ибсен не убедил читательниц, что Нора борется за свои права, то есть борца за женскую эмансипацию из Ибсена не вышло, Остается то, что есть в пьесе. Последними словами Норы, покидающей кукольный дом, становится ответ на вопрос мужа, может ли еще все измениться в их отношениях? «Для этого нужно, чтобы произошло чудо. Чтобы ты и я изменились. Чтобы наша жизнь вдвоем могла стать жизнью настоящей супружеской пары», — отвечает Нора. Иными словами, она полагает, что их отношения до сих пор были «ненастоящими»... Эту надежду оставляет автор в брошенном доме.Что же было «ненастоящим» и что должно стать «настоящим»?Отношения обитателей «кукольного дома» очень напоминают детскую игру, хотя сами играющие уже давно взрослые и имеют собственных детей. Эта болезнь, не отвечающая возрасту, называется в психологии инфантилизмом, то есть «детскостью» взрослых людей. Такой болезнью страдают Нора и ее супруг.Именно этим состоянием души можно объяснить название пьесы Ибсена «Кукольный дом».Продолжил эту мысль Ф. М.Достоевский, который считал, что превращение человека в бездумную куклу, подчиняющуюся кукловодам, представляет опасность. Так семейная пьеса Ибсена выводит на серьезные и очень непростые вопросы человеческой жизни, имеющие отношение не только к супружеской паре Гельмеров, а и к обществу в целом.