Характеристика Славка Беркути .
Славко Беркути хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер.
Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин
Вік:
,Учень 7–8 класу ,
Місце проживання:
Місто Львів ,Стосунки з батьками :
Добрі, довірливі, співчутливі,
Ставлення до друзів:
Товариський .
Улюблене заняття:
Фехтування, спелеологія
Стосунки з природою:
Захоплений природою, бачить в усьому таємниці, любить їх відкривати, цікавиться печерами
Вчинки:
Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
Риси характеру:
Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі
Ставлення автора:
Захоплення від вміння самореалізовуватися.
Характеристика Славка Беркути .
Славко Беркути хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер.
Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин
Вік:
,Учень 7–8 класу ,
Місце проживання:
Місто Львів ,Стосунки з батьками :
Добрі, довірливі, співчутливі,
Ставлення до друзів:
Товариський .
Улюблене заняття:
Фехтування, спелеологія
Стосунки з природою:
Захоплений природою, бачить в усьому таємниці, любить їх відкривати, цікавиться печерами
Вчинки:
Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
Риси характеру:
Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі
Ставлення автора:
Захоплення від вміння самореалізовуватися.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...
У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.
Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.
У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.