"Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне.. . Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. . - то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак розпита? , повагом устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити. Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же вiн був тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що заподiяв, якби не баба... "
У казці І. Я. Франка розповідається про долю головного героя — Лиса Микити. Це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. Він був дуже хитрий, тому обминав усі небезпеки. Тільки одного разу його майже впіймали. Пощастило Микиті врятуватися: він сховався у діжці з фарбою. Тільки після цього він став фарбованим. Спочатку ми бачимо, що з цього Лис Микита навіть отримав користь. Звірі обрали його царем, кожного дня годували, бо боялися дивного звіра. Правда Фарбованого Лиса була така: «Хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи!»
"...Маруся так його чекала, / такі літа одна перебувала! / Нікому ні руки не шлюбувала, / ані на кого й оком не вела." "Ця дівчина...обличчя, як з ікон. / І ви збираєтесь її карати?!" "А як по ньому тужить! Як вдова. / О подивіться. Є ж якась причина. / То вже стоїть людина нежива." "Ця дівчина не просто так, Маруся. / Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа." "Вона ж була як голос України, / що клекотів у наших корогвах!" "Вона піснями виспівала душу." "Я теж убивця. Я убила Гриця." "Я зайва людям на своїй землі." "Я - навіжена. Я - дитя любові." "Моя любов чолом сягала неба, / а Гриць ходив ногами по землі." "Я ж хотіла не себе втопити, / я ж хотіла утопити біль!" "А я все жду. Та не така й бідненька. / Не думай, Грицю, справді не така. / Бо я ж чекаю не кого, а месника. / Я ж лицаря чекаю, козака." "А я вже, Грицю, їден дух з тобою, / хай ми вже й тіло будемо одне." "Я не труїла. Те прокляте зілля / він випив сам. Воно було моє." " А ти - це ти. Ти і в стражданні гарна. / Ти можеш навіть ть мене." "А може, й правду кажуть, що ти відьма, / приворожила - і пропав навік." " - Диви яка, іде і не споткнеться! / - Іде під зашморг, а диви яка!" "На матір схожа, тільки троха вища. / Ті ж самі очі і така ж коса. / - Ну от скажіте, людоньки, навіщо / такій убивці і така краса?" "Якась вона не схожа на убивць. / Злочинниця, - а так би й зняв би шапку. / На смерть іде, - а так би й поклонивсь." " Чурай Маруся винна ув одному: / вчинила злочин в розпачі страшному. / Вчинивши зло, вона не є злочинна, / бо тільки зрада є тому причина."
розумне.. . Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "Оце, було,
Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. .
- то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак розпита? , повагом
устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова
знаходила немалу роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити.
Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона
глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же
вiн був тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що
заподiяв, якби не баба... "