Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.
Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.
СенекаМила нам добра звістка про наш край: вітчизни і дим для нас солодкий.
Г. ДержавінТой, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.
Д. БайронХто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству.
В. БєлінськийУсвідомлена любов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших.
Д. ЛихачевБагато хто схильний плутати два поняття: «вітчизна» і «ваше превосходительство».
М. Салтиков-ЩедрінДля нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна».
ЦицеронЗабудеш рідний край — твоє всохне коріння.
П. ТичинаПатріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.
В. РаспутінТой, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.
Ч. АйтматовДе немає свободи, там немає і вітчизни.
П. ГольбахЗадля батьківщини треба жертвувати навіть славою.
Латинське прислів’яХто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує.
Французьке прислів’яВ дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.
Л. КостенкоВ своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Т. ШевченкоВітчизна — ось і альфа, і омега!
Д. ПавличкоВітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
І. СвітличнийДзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна.
В. СосюраІ дим батьківщини солодкий.
ОвідійКожному мила своя сторона.
Г. СковородаЛюбіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну.
В. СосюраМожеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В. Симоненко