1) В поті чола (важкою працею). "В поті лиця ти їстимеш хліб" (Бут. 3:19) - сказано Богом Адаму, вигнаних з раю.
2)Внести свою лепту (внести посильний вклад). Внесок - дрібна мідна монета. За словами Ісуса, дві лепти вдови, покладені в храмову жертвенніцу, коштували набагато більше багатих пожертвувань, т. К. Вона віддала все, що мала (Марк. 12: 41-44; Лк. 21: 1-4).
3)Корінь зла (джерело зла). "Коли корень справи знаходиться в ньому!" (Іов. 19:28). "Бо корінь усього лихого то грошолюбство" (1-е Тим. 6:10).
4)Не судіть, і не судимі будете. Цитата з Нагірної проповіді Ісуса Христа (Матв. 7: 1).
5)Незважаючи на особи. «Не звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого веселіше" (Втор. 1:17).
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.
Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.