На величезному хазяйському подвір'ї мирно дзьобали зерно курочки. А серед них повагом походжали два півники: один білий, як молоко, з помідорового кольору чубчиком, а другий - зозулястий. Стали біля плоту, спогорда поглядають на курей та голосно горланять: - Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу. Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга. Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків. Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.
На мою думку, самовиховання книжками, запозичення досвіду у книжкових героїв є невід'ємними аспектом життя кожної читаючої людини. Аргументом на захист моєї думки зможе послугувати той факт, що читаючи книжку кожен може перейняти досвід з тої чи іншої ситуації і в подальшому або копіювати поведінку героя або не чинити так, що дозволяє не ставати на "граблі" інших людей. На згадку приходить казка "Балакуча баба" завдяки якій я зрозуміла, на прикладі пустомовної баби, що дурний язик голові не приятель, і змогла виховати в собі деяку стриманість в мові. Кожний герой може чомусь навчити: Олівер Твіст - доброті, невідступності від надії, баба з казки про Золту рибку- стриманості в бажаннях, вмінню знати міру, Дюймовочка- взаємодо Тож, на мою думку, книжкові герої це списані з минулого люди, на яких автор хоче показати нам той чи інший аспект характеру, виховати в читачеві ті чи інші якості, або навпаки - висміяти. Тож будемо уважними до себе, звірятимося з книжкових героями:чи не знайдено в нас рис Тонкого з твору Чехова чи інших його комічних персонажів?
На мою думку, самовиховання книжками, запозичення досвіду у книжкових героїв є невід'ємними аспектом життя кожної читаючої людини. Аргументом на захист моєї думки зможе послугувати той факт, що читаючи книжку кожен може перейняти досвід з тої чи іншої ситуації і в подальшому або копіювати поведінку героя або не чинити так, що дозволяє не ставати на "граблі" інших людей. На згадку приходить казка "Балакуча баба" завдяки якій я зрозуміла, на прикладі пустомовної баби, що дурний язик голові не приятель, і змогла виховати в собі деяку стриманість в мові. Кожний герой може чомусь навчити: Олівер Твіст - доброті, невідступності від надії, баба з казки про Золту рибку- стриманості в бажаннях, вмінню знати міру, Дюймовочка- взаємодо Тож, на мою думку, книжкові герої це списані з минулого люди, на яких автор хоче показати нам той чи інший аспект характеру, виховати в читачеві ті чи інші якості, або навпаки - висміяти. Тож будемо уважними до себе, звірятимося з книжкових героями:чи не знайдено в нас рис Тонкого з твору Чехова чи інших його комічних персонажів?
- Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу.
Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга.
Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків.
Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.