Життя... Воно переповнене несподіванками – приємними і не надто радісними. Кожен день не схожий на попередній. І коли ти зранку прикидаєшся, ти не знаєш, що очікує тебе сьогодні.
Ти виходиш з помешкання та наче поринаєш у невизначеність. Кожна хвилина у нашому житті безцінна, але прикро, що ми не можемо керувати всім, що нас оточує. Тоді нам залишається тільки віра в те, що ХТОСЬ все ж таки є над кожним із нас, і тільки йому відомо, де потрібно нас підстрахувати.
Ця віра має бути у кожної людини в душі. Кожен з нас має мати міру, де потрібно зупинитись, не образити нікого, не вдарити або ще щось зробити гірше. Можливо, саме ця віра до нам любити і поважати один одного, допомагати, співчувати. До зрозуміти, що у цьому світі є не тільки твоє «Я», а є ще поруч люди, які такі самі, як і ти.
І кожен з нас повинен знати, що все у нашому житті трапляється не просто так – погане, що пішло від нас, неодмінно повернеться. Ну, а добре, як відомо, повертається сторицею. І за цією справедливістю слідкує ВІН – Бог, Який живе у серці кожного з нас
Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя простих людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні „Козачка” зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: „ Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?” Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях.
Оскільки джерело „Народних оповідань” — розповіді простих людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві („Сестра”, „Одарка”, „Викуп”, „Ледащиця”, „Горпина”).
У „Народних оповіданнях” сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка.
Ця гуманістична тема продовжується в повісті „Інститутка”. Марко Вовчок почала писати її ще в Немирові на основ життя та побуту в панських маєтках. Перша назва цього твору — „Панночка”. Повість у перекладі І. Тургенєва вперше була надрукована в журналі „Отечественные записки” 1860 р. Її український варіант з'явився в журналі „Основа” 1862 р., як уже згадувалося, з посвятою Т. Шевченку.
Ідейно-тематичні домінанти центрі твору — доля села напередодні скасування кріпацтва. Письменниця зображує людей, які не лише мріють про волю, а й виявляють непокору, протест проти сваволі поміщиків. Цим вони близькі до Шевченкових героїв.
Головна тема повісті — змалювання підневільного, безправного становища кріпаків.
Марко Вовчок розмірковує про вроджене почуття волелюбності українського народу, показує повну протилежність у поглядах на кохання і шлюб панів та кріпаків, згадує про солдатчину як каторгу, про нелегке життя наймички в місті.
Для розкриття ідейно-тематичного змісту твору Марко Вовчок використовує прийом антитези (протиставлення). Це протиставлення подвійне: світ безправ'я кріпаків — світ паразитичного життя кріпосників; доброчесність і гідність людей з народу — користолюбство, жорстокість поміщиків.
Ці світи представлено двома поколіннями панів і двома поколіннями кріпаків. Молода пані змальована ще жорстокішою, ніж стара. А молоде покоління кріпаків, на відміну від терплячої старенької бабусі, здатне на протест, на відстоювання своїх людських прав.
„Любо на волі дихнути!” — цими словами Устини можна визначити провідну художню ідею цієї повісті.
Объяснение:
Колобок
1.Появление
2.Побег
3.Знакомство с животными
4.Смерть от лисы