Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
О.Гулака-Артемовського, „Нова збірка народних малоруських приказів,
прислів'їв, примовок і загадок" М.Костомарова, „Свадебные
песни в Лубенском уезде Полтавской губернии" В.Милорадовича ,
„Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях" І.Манжури, „Этнографические
материалы, собранные в Черниговской й соседней с ней губерниях".
Визначною подією в галузі збирання пам'яток стало видання фольклорних матеріалів етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край. Керівником експедиції був видатний український етнограф і
фольклорист П.Чубинський. Результат плідної роботи експедиції - сім
томів (9 книг) праць етнографічно-статистичної експедиції в
Західно-Руський край".
Значну роботу з питань збирання, обробки й видання
фольклорно-етнографічних матеріалів проводив Південно-Західний відділ
РГТ. У двох томах „Записок Юго-Западного отдела императорского РГСГ" виданих відділом, було вміщено праці
М.Драгоманова, В.Антоновича, П.Чубинського, Ф. Вовка (Волкова) та ін.
При Львівському науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка була
створена Етнографічна комісія, яка видавала "Етнографічний вісник",
"Матеріали до українсько-руської етнології" та ін.
Серед фундаторів фольклористики - О.Потебня, І.Франко, М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Рудченко, Леся Українка, Т.Шевченко, В.Гнатюк, Ф.Колесса, К.Квітка, М.Сумцов та ін. Своєю працею вчені-етнографи, фольклористи, письменники утверджували відчуття повноцінності українського народу, заохочували громадськість до знань про свою історію, культуру, традиції.