Прочитавши твір "Білий кінь Шептало" напевно кожен задумався про секретний зміст та загадковий сюжет. Адже саме в цьому творі зображується образ людини, яка хоче виділитись від цієї сірої, одноманітної маси. Оскільки ми дуже різні, то на мою думку і відповіді на питання: "Що я взяла для себе від цього твору" теж досить різні. Як на мій погляд кожна людина ще раз підкреслила (відмітила) для себе, що ми не схожі один на одного, як і характерами, обрисами обличчя...Можна перечисляти, і перечисляти. Все це ще раз доводить нашу не схожість. Отже перейдемо до нашого з Вами досить цікавого запитання. Білий кінь Шептало уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти "як усі". На мою думку нам знайома така ситуація, коли людина потрапляє в таку обстановку, де вона почуває себе досить не зручно та ніяково. Вона прагне виразитись, але попри невдале середовище нічого не може вдіяти. Отже, можемо дійти висновку, що попри всі перешкоди які зустрічаються на нашому шляху ми повинні самовдосконалюватися, бути особливими, мати свою власну думку та просто вірити в себе.
Розстрі́ляне відро́дження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке було знищене через тоталітарний сталінський режим. Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917—1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?» Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників). Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово». Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали масові розстріли «контрреволюціонерів», вчинені напередодні 20-річчя жовтневого перевороту. Так, 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) за рішенням трійки було страчено велику групу в'язнів Соловецької тюрми. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом в один день за рішенням несудових органів було страчено десятки представників української інтелігенції — цвіту української нації.
