Пам’ятник Батьківщина-мати – один з головних символів столиці України. Він є символом незламності народу, який переміг фашистських загарбників ціною мільйонів життів. Батьківщина-мати Києва здатна витримати потужний землетрус та ураган, як великий народ вистоїть перед найважчими випробуваннями й залишиться незламаним.
Статую було збудовано в 1981 році на території музейного комплексу, присвяченого історії України у Другій світовій війні. Спочатку планувалося, що монумент, виготовлений із запорізької нержавіючої сталі, покриють золотом. Однак пізніше від цієї ідеї відмовилися. Також з двох сторін від Батьківщини-матері повинна була спадати каскадом вода, яку форсували б кам’яні воїни.
В процес зведення меморіалу за міською легендою втрутилося духовенство. Висота пам’ятки історії була піддана корективам. На даний момент існує дві версії, пов’язані безпосередньо з Києво-Печерською Лаврою, які пояснюють, чому клинок у руках статуї виявився нижчим, ніж було задуманоЗ 2014 року по всій Україні проходить декомунізація. Вона покликана знищити всі символи і згадки про тоталітарну державу – СРСР. Масово зносяться пам’ятники Леніну, іншим радянським вождям. Вулиці, села і цілі міста знаходять нові назви.У список об’єктів, які підлягають декомунізації увійшов і музейний комплекс в Києві, присвячений Другій світовій війни. Батьківщина-мати є об’єктом культури. Тому знесення пам’ятника не планується. Натомість в ньому можуть бути проведені певні роботи: з щита необхідно прибрати герб СРСР. Технічну консультацію з цього питання надавав Інститут електрозварювання імені Патона. Співробітники цього ж інституту консультували творців Батьківщини-матері.Але все не просто, як здавалося на перший погляд. Згідно законодавства України, внесення змін до пам’ятника заборонено. Крім того, якщо герб прибрати, може статися деформація дуги, на якій в противазі закріплені руки статуї, що тримають щит і меч. Це призведе до руйнування всієї конструкції пам’ятника.
Поки вчені, історики, активісти й чиновники сперечаються, герб як і раніше знаходиться там, де він був встановлений більше ніж 35 років тому. А Батьківщина-мати, як і раніше грізно дивиться вдалину, залишаючись однією з головних визначних пам’яток столиці.
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
2. Панегірик - похвальний відгук про кого чи що-небудь.
3. Б.Хмельницький, П. Полуботок, І.Мазепа, С.Наливайко, П.Дорошенко.
4. Новаторство в теорії віршування: вживає чоловічі рими, "неточні рими" вводить, збагачує жанрове розмаїття (оди, духовні пісні, псалми, панегірики тощо)
5. Михайло Ковалинський.
6. Із 30 байок.
7. Воля порівнюється із золотом.
8. Судова Вишня на Львівщині.
9. 12 квітня 1806 року Котляревський отримав звання штабс-капітана. Очевидно, просто за довготривалу військову службу. З 1976 року він був на службі. Спочатку кадетом, потім його підвищили до аудитора, потім - прапорщик, потім підпоручик, поручик, ад"ютант і потім уже штабс -капітан.
10. Енеїв батько Анхіз.