Це: Характеристика запорізького козака І зовні, й за внутрішніми якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї народності й свого часу. За описом сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні, дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї, у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду, жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім, властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який винного карали на смерть. Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність, нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках і фізичних немочах. До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й привітні. На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити», вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі випробування й жах смерті. Для того щоб налякати чи пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших. У вільний від походів час запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки. Бувши високими шанувальниками пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи, які були в них улюбленим музичним інструментом.
Шкапа(кінь): -Гладь коня вівсом, а не батогом. -Кінь на чотирьох ногах і то спотикається. -Не той кінь, що в болото увезе, а той, що витягне. Осел: -Був би послом, якби не вдався ослом. -Держись за гриву, бо за хвіст не вдержишся. -Лучче бути хвостом живого собаки, чим головою дохлого лева. Щука: -Заснула щука, та зуби не сплять. -На те щука в річці, щоб карась не дрімав. -Не всі старі щуки карасів хватають. Цап(козел): -І кози ситі, і сіно ціле. -Знає, де козам роги виправляють. -Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала. Лисиця: -Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить -Дивиться лисичкою, а думає вовком. -У вічі, як лис, а поза очі, як біс.
Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Риси вдачі 1. Худорлявий маленький хлопчик, слабосилий допитливий. 2. Має творчі здібності, любить малювати. 3. Уважний Добрий і милосердний. Має природне чуття краси і свободи. 5. Вдумливий і вразливий. 6. Дивак, не такий, як усі. 7. Уважний і добрий
