багатьом вся давньоруська література відома лише по одному твору - «слова о полку ігоревім». традиційні думки про низький рівень культури київської русі. як помиляються скептики!
найбільша патріотична поема стародавньої русі присвячена страшному ураження, в якому вперше за всю російську історію князь виявився полоненим, а військо майже знищеним. автор «слова» дивиться в очі дійсності, звертається до всіх руських князів, закликає їх захистити руську землю, тому в «слові» немає зневіри. «слово» лаконічно, як звернення ігоря до дружини. це поклик перед боєм. поема звернена до майбутнього, пронизана турботою про це майбутнє. перемога - це кінець битви, поразка ж для автора «слова» - це тільки початок битви. поразка повинна об'єднати росіян.
я вибрала тему «композиція« слова о полку ігоревім »тому, що це один з найяскравіших аспектів в аналізі твору. особливість «слова» полягає в тому, що воно відрізняється складним побудовою всупереч думкам про неспроможність давньоруської літератури. метою моєї роботи є вивчення структури одного з найвидатніших пам'яток літератури, виявлення композиційних особливостей. для цього я зверну увагу на загальну характеристику композиції і розгляну головні елементи композиції: час і простір і композиційні вставки.
при роботі над рефератом я використовувала роботи дмитра сергійовича лихачова. його дослідження в галузі походження «слова» і його місце в літературі київської русі дали мені не тільки матеріал для роботи, але і нову цікаву інформацію про давньоруської літератури взагалі. також мені пощастило познайомитися зі статтями різних дослідників «слова», об'єднаними в спеціальні збірники. це було цікаво, тому що кожна стаття була присвячена одному аспекту у розгляді твору. при цьому дослідники чудово розкривали тему, розглядали проблему часом з несподіваних сторін.
основна частина
1. композиції «слова о полку ігоревім»: загальна характеристика
в основі сюжету твору - невдалий похід ігоря святославича проти половців 1185 року, який він здійснив у союзі з іншими князями. «слово о полку ігоревім» було написано майже відразу після повернення князя ігоря з полону, тому автор не вважає за необхідне вдаватися в подробиці, добре відомі сучасникам. початок «слова» безпосередньо не пов'язане з описуваними подіями, тут вміщено роздуми автора: яку манеру оповіді вибрати. він відкидає манеру бояна і вирішує дотримуватися дійсних подій.
нехай почнеться ж пісня ця
за билинами нашого часу,
а не за вимислом бояна.
це - ліричний вступ, який створює враження безпосередності, переконує, що перед нами імпровізація, вільна від скутості літературними традиціями. вступ до «слова», в якому автор звертається до бояна, здається найбільшою дивиною у творі. але подібні вступу до «словами», житіям або проповідям типові для давньоруської літератури.
в експозиції дається коротка характеристика ігоря та причини його походу в половецькі степи. весь розповідь про похід ігоря витриманий в рисах характеристики святославом: безрозсудний ігор іде у похід, незважаючи на те, що похід з самого початку приречений на невдачу. головною рушійною силою є прагнення до особистої слави.
зав'язку сюжету становить розповідь про виступ російських військ. «тоді вступив ігор-князь у золоте стремено і поїхав по чистому полю» і повів він свої «хоробрі полки на землю половецьку за землю руську». відомості про те, звідки вийшла дружина і яким маршрутом вона рухалася, в творі відсутні. в дорозі дружинники спостерігають різні природні явища, які як би передбачають їх долю.
сила франка не згасне ніколи. бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час.
громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі вічного революціонера. читаючи збірки «з вершин і низин», «мій ізмарагд», «з днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій xix століття.
запаливши вогонь боротьби, ставши яскравим світочем, івад франко радо йшов сам і вів ліричного героя своїх творів «на чесне, праве діло». за це діло він був ладен «в горі вмерти», проте додержати «прапор ціло». гуманіст франко бажає боротьби, намагається розбудити народ, повести його до щасливого майбутнього. своїм «словом сильним, мов трубою» він «мілі-они зве з собою».
будучи людиною вольовою, займаючи активну життєву позицію, поет не розумів людську пасивність, боявся збайдужіння до всього: «не дай заснуть в постелі не дай живому в домовину ». він розуміє, що щастя не слід чекати, що воно саме не прийде, що за нього слід боротися. він закликає любити життя, бачити крізь чорний морок у ньому світло, і йти до нього, відстоювати його:
непогідний, несвобідний день мій, вік мій:
детальніше - на -
сміятися а лоскотон подорожував любив сміх