Історія написання «Чому, сказати, й сам не знаю…» Поезія А. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю…» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика П. Майбороди). Усі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота. Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.
Характеристика Август Глуп: жадний і ненажерливий хлопчик; батьки заохочують хлопця;
«Їсти – це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить. Але ж це краще, ніж бути хуліганом і стріляти на дозвіллі з самопала, правда?».
Характеристика Верука Солт: розбалувана дівчинка із сім’ї власників фабрики по переробці горіхів, звикла, щоб всі її примхи негайно виконувались; багаті батьки готові задовольните всі забаганки;
Батько сказав, що доня мусить мати «Золотий квиток», купували їх тисячами, сотнями тисяч, його робітниці здирали обгортки з батончиків.
«Вона годинами лежала на підлозі, хвицала ногами і страшно лементувала».
Характеристика Віолетта Борігард: дівчинка, що постійно жує жуйку, установила світовий рекорд — жує одну жуйку протягом трьох місяців; батьки схвалюють все, що робить їхня дочка;
Мама постійно казала, що панночкам так не личить. «Подобається чіпляти липкі пожовані грудочки на ліфтові кнопки. Тоді до пальця того, хто заходив в ліфт після мене й натискав кнопку, приклеювалась моя стара жуйка».
Характеристика Майк Тіві: хлопчик, що зранку до ночі дивиться телевізор, любитель гангстерських бойовиків; батьки не займаються сином;
«Сидів перед величезним телевізором і не зводив очей з екрана, дивився фільм, у якому зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу»;
«Був обвішаний вісімнадцятьма різноманітними іграшковими пістолетами». «Бандитські серіали найкращі. Вони такі класні ці бандюги».
Характеристика Чарлі Бакет: бідний хлопчик, якому раз на рік — на його день народження — дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик; розумний, вихований, слухняний, добрий; улюбленець родини;
Сім’я (мама) радила Чарлі, як себе поводити, коли під обгорткою не буде «Золотого квитка». Чарлі готували до розчарувань.
Сім’я голодувала, бо батька звільнили з фабрики.
«Отака добра дитина. Він вартий кращого», – сказав дідусь Джордж.
Заощаджував сили, щоб йти до школи, а не бігти.
Знайшов долар – це означало їжу.
Объяснение:
http://ukrlitra.com/tvory/tvory-ukrainskoiu/559-kharakterystyky-heroiv-charli-i-shokoladna-fabryka
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста - старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою "Діяння угорців" відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше - до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями - Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов'янських городищ з військовим укріпленням - град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. - поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи).
А тепер повернемося з епохи легендарної в епоху історичну, реальну та пройдемося усередину цих загадкових мурів, щоб познайомитися з ужгородською твердинею ближче. На подвір'ї замку нас чекають дві чудові залізні скульптури персонажів грецької міфології: постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла, який убиває лернейську гідру, покровителя мандрівників, торговців, провідника душ померлих - Гермеса (у формі сидячого молодого юнака), бронзова скульптура могутнього хижого птаха - Турула (від тюрського слова тогрул, турул - сокіл) - міфічного птаха древніх угрів, культ якого відомий зі скіфських часів. Посередині замкового подвір'я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви (храму святого Юрія, який згадується писемними джерелами під 1248 роком), яка знаменита не тільки як родове місце поховання Другетів, а й укладення у її стінах 24 квітня 1646 р. Ужгородської церковної унії.
Замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила пожежа. Нині про церкву нагадує лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта.ю що поросла чагарником. Якщо перейдемо замкову браму, перше, що впаде у вічі - це постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла. Лита залізна скульптура, виготовлена у 1824 р. в Ужгороді, зображує перемогу сина Зевса й Алкмени над багатоголовою водяною змією - лернейською гідрою, яка була настільки отруйною, що гинули навіть від одного її подиху. Геракл знищив страховище, це був його другий з дванадцяти подвигів (перший його подвиг - це задушення неуязвимого немейського лева (Арголіда), з того часу він носив шкуру лева). Неподалік від Геракла нас чекає ще один персонаж грецької міфології - покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих - Гермес. Його залізна скульптура, у формі сидячого молодого юнака, вилита на колись залізоливарному заводі біля Мукачева.
Про загадкові місця та стіни фортеці на замковій горі з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Зокрема, легенду про страту близько 1730 року ужгородської чаклунки, жінку Юрія Сюча, Марію Рушковську чи романтичну легенду про Білу діву, доньку власника замку капітана Другета, яка видала усі таємниці замку закоханому польському воєводі, за що батько наказав її замурувати живою в стіну фортеці, це сталося близько 1653 1658 рр.
У XVI - XVII ст. невід'ємною частиною історії Ужгородської фортеці є короткі, але жорстокі штурми, тривалі та виснажливі облоги, коли наш край був ареною жорстокої боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзькоїімперії. У кінці XVII - поч. XVIII ст. Ужгородський замок перетворився із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного та політичного життя Закарпатського краю. І пов'язано це було із діяльністю володарів замку графів Міклоша Берчені та його жінки-красуні графині Крістіни Чакі. Врешті решт Ужгородський замок був гніздом магнатської сім'ї Другетів, який належав їй 360 років. До поділу Речі Посполитої замок служив в якості австрійського прикордонного укріплення, місцем дислокації військового гарнізону, а 2 травня 1776 року імператриця Австрійської імперії Марія - Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу у стінах Замкової гори вирував вогнищем освіти та науки. Тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 року), тривалий час діяло видавництво і друкарня "Уніо" (1902 - 1938рр.). Замкова гора стала одним із центрів закарпатської української науки, літератури й культури.
З 1947 року у стінах фортеці Замкової гори розмістився краєзнавчий музей.