Образ тітки Мотрі Тьотя Мотя – саркастична, гостра на язик, груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до всього українського. Проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською». Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Українська мова для неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ.
Образ дядька Тараса Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.
Яку роль в моєму житті відіграє література? Це питання заставило мене замислитися. Я гадала, що дати відповідь на нього буде дуже складно. Але насправді відповідь прийшла відразу:книга-це мій найкращий друг, що робить моє життя цікавішим, яскравішим, веселішим. І дійсно, це так, адже як це здорово-зануритися в світ героїв, переживати разом з ними всі пригоди, радіти навіть засмучуватися за нездійснені мрії. Хіба це не прекрасно. Звичайно, література в житті кожної людини відіграє свою роль. У дитинстві поринаємо у світ казок, а згодом у художні твори. Але насправді, література щось більше й цікавіше. Аще це просто чари, які перенесуть тебе за мільйони кілометрів від твоєї квартири, і ти побачиш далекі країни,моря,океани, і пізнаєш рідних людей. Література-є багате і велике мистецтво. Воно дозволяє людям розвиватися. Адже з її до ми дізнаємося про багато цікавого й нового, а ще вона допомагає стати добрішим і мудрішим. Може світ став би більш світлим і справедливим, якби люди читали більше хороших книг? Я вважаю себе щасливою людиною , бо мене навколо оточує література:вдома- книжкові полиці ,в школі-уроки літератури-це не просто проведені хвилини в кабінеті, це світ неповторності, дивовижності,а ще чудова бібліотека із дивовижності,величезними книжковими полицями. Хоча мені небагато років, але я на своєму особистому досвіді вже переконалася, що література впливає на все моє життя. І хочу закінчити свій твір словами, які сказав одного разу М.Є.Салтиков-Щедрін «Тільки одна література не підвладна тління. Вона одна не визнає смерті.» І це дійсно так, скільки б мільйонів років не пройшло, а саме література була, є і буде,адже вона безсмертна!
Тьотя Мотя – саркастична, гостра на язик, груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до всього українського. Проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською». Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Українська мова для неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ.
Образ дядька Тараса
Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.