Відповідь:
У цьому селі жив славний козацький рід Судаків: сімдесятирічний дід Андрій, його син Степан із жінкою Палажкою, онуки Петро, п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна онучка Ганна.
Петро пішов на Запорожжя, а молодших виховував дідусь.
Однієї ночі на село напали татари. Діда Андрія і Палажку вбили, Степана та Ганну захопили в полон. Павлусь сховався у бур’янах,
Спить під Свиридовою могилою кремезний козак Семен Непорадний. Раптом до нього підбіг ворожий кінь із пораненим хлопчиськом. Розпитавши хлопця, козак помітив, що в сідлі коня сховані червінці. До Семена та хлопця приєдналися козаки із Запорожжя, ватага Тріски Остапа. Серед них були бандурист — дід Панас — і брат Павла — Петро Судак. Брати зустрілися й зраділи. Козаки вирішили спочити, а потім вистежити нападників.
Коли козаки спали, на варті залишився Непорадний. Він помітив татарина і спіймав його на аркан. Зав’язалась боротьба, але козак переміг. Ворог зізнався, що в загоні татар було чотириста. <...>
Ватажкував славний Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Девлет-гірея. <...>
Раптом козаків оточила сотня Андрія Недолі. Козаки порадилися й об’єдналися, залишивши ватажком Недолю. Бранець надумав обмінятися із Павлусем сідлами, але Непорадний не дозволив обдурити хлопця, бо в сідлі багато червінців. Козаки вирішили підійти під татарський кіш і виманити ворога.
Павлусь перший раз став свідком битви із татарами.
<...> У козаків аж руки мліли, а татари змішались так, що один другого рубав. <...>
Під час битви загинув славний козак Тріска. Семен Непорадний захопив у полон самого Мустафу-ага, а перший бранець перейшов на бік козаків. Відправили козака Тихона із Мустафою до полковника.
Деяким бранцям татар пощастило втекти. Серед них був і Степан, батько Петра й Павла. Рідні зустрілися івчани приєдналися до козаків. Вони наздогнали татарський табір і захопили. Але Ганни серед бранців не знайшли.
Через лють за сестру Павлусь уперше вбив полоненого татарина. Хлопець благав рідних їхати до Криму за сестрою, але батько із братом не погоджувались. Уночі Павлусь сам вирушив рятувати Ганну. Недоля сказав, що з нього вийде кошовий, якщо повернеться цілий.
Довго мандрував Павлусь і зустрів харциза Карого. Карий обдурив хлопця і продав його татарам-крамарям. Забравши коня із червінцями, подався потурнака на Січ. Невдовзі його зустріли козаки, Непорадний пізнав коня Павлуся. Харциза схопили і віддали до рук татарина Гусейна. Колись давно Карий пограбував його та зарізав батька. Гусейн страшно помстився за це. Він зарізав Карого й поволік у степ.
У татарських крамарів Павлусь учився татарської мови.
<...> Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно. <...>
Павлуся купив Сулейман-ефенді, він привів його у село Коджамбаку, де мешкав його син Мустафа й потурнак Ібрагім. У цьому домі він познайомився із земляком Остапом Швидким. Мустафа підмовляв Павлуся на бусурманську віру, але той відмовився. За це його висікли та призначили до конюхів. Через деякий час сміливий хлопець тікає, але його схопив татарин. Павлусь удав, що їхав по знахаря за наказом Мустафи. Хлопець повертається до двору. За спробу втекти його засуджують на двадцять дротянок. Тільки покарання не сталося. До воріт під’їхав мулла і звернувся до бранців. Девлет-гірей розшукує свого сина Мустафу. Павлусь сказав, що знає про його долю. Мулла забирає хлопця до Девлет-гірея.
<...> Девлет-гірей мешкав у столиці кримського хана, в Бахчисараї. <...>
Павлусь розповів, що подробиці з подальшої долі Мустафи-ага знає сестра Ганна. Девлет-гірей наказав знайти дівчину. Ганну привезли, брат із сестрою зустрілися. Павлусь розповів про свій задум. Девлет-гірей вислухав дівчину та надіслав послів з викупом до лубенського полковника.
Довго чекали звістки про Мустафу. І ось він повернувся живий і здоровий. Девлет-гірей додержав слова і пообіцяв відпустити Павла та Ганнусю. Павлусь не забув і про свого земляка Остапа Швидкого. Девлет- гірей звільнив його за проханням хлопця.
Пояснення:
Нещодавно я прочитала оповідання Л.Вороніної «Таємне товариство боягузів». В ньому розповідається про неймовірні і фантастичні пригоди хлопця на ім'я Клим.
А все почалося з того, що цей хлопець дуже боявся свого сусіда на прізвисько Кактус. Адже йому частенько доводилося або рятуватися втечею, або отримувати незаслужено стусанів та ще й чути образливі слова від цього бешкетника.
Одного разу після чергової такої втечі Клим випадково потрапляє у таємне товариство боягузів. Саме в цьому товаристві він побачив себе зі сторони і зрозумів, що є звичайнісіньким боягузом. Щоб до комусь, йому самому потрібно було змінитися. Ось так він став іншим. Нарешті навчився вірити у свої сили, приймати правильні рішення і знаходити вихід із складних ситуацій. Так, хлопець не розгубився, а повністю виконав все по плану бабусі і дістався до машини часу. Проявив кмітливість і здогадався, що мухи можуть бути зброєю проти синьомордих. Ось так він став відважним не тому, що не мав страху, а тому, що навчився правильно діяти, коли було страшно. Клим доклав чимало зусиль, щоб врятувати планету і своїх рідних.
Це фантастичне оповідання є надзвичайно захоплюючим і дуже цікавим. Спонукає нас бути сміливими, кмітливими, стояти на боці правди і вірити у свої сили.
Мені дуже подобається це оповідання. Раджу його прочитати
Відомий літератор Абрам Кацнельсон згадував часи, коли він підтримав на Всесоюзному семінарі молодих письменників молодого українського драматурга Ярослава Стельмаха, порекомендувавши його п'єси знаменитому тоді Панасу Салинському — голові ради з драматургії Союзу письменників СРСР, що формував репертуар усіх театрів по країні. Ярослав Салинському дуже припав по душі і своїми талановитими творами і, головне, скромністю. У бесідах він жодного разу не згадав, що є сином класика української літератури, лауреата всіх існуючих тоді премій, Михайла Стельмаха.
Я. Стельмах відомий насамперед як драматург. Серед його п'єс є твори для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші. П'єси «Привіт, Синичко!» та «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього СРСР. Займався Я. Стельмах і перекладацтвом.
Він також писав оповідання, повісті для дітей: «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» та інші. Твори Стельмаха відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».