Відповідь:
Ява і Павлуша довго вважали Бурмила і Книша шпигунами, але врешті з"ясувалося, що це не так, хоча ці чоловіки дійсно поводили себе не зовсім гідно: Бурмило займався браконьєрством (ловив сітками рибу); дружина Книша, обдурюючи людей на базарі. торгувала різними травами-приправами, водорослями, вважаючи що це експериментальний глобулус, а Книш повинен був їй приносити цей глобулус.
В третій частині Ява і Павлуша вважали, що кожному з них "троє невідомих" хочуть дати дуже таємне, важливе і небезпечне завдання. А в дійсності з"ясувалося, що це був спеціально для них придуманий план по примиренню двох кращих друхзів, які посварилися через дрібницю
Пояснення:
ответ: Що було б, якби Соломія не загинула?
Мені здається, якби Соломія не загинула, то вони б мали міцну родину з Остапом. Ці волелюбні та незалежні люди жили у щирому коханні одне до одного. Не зміг побудувати родину після загибелі закоханої Остап. Якби все сталось інакше, то вони б мали гарний будинок, хазяйство, адже ніхто з них не цурався праці. Вони б народили діток та ростили їх у любові та злагоді. А дітки б подарували батькам онуків. Так і прожили б двоє закоханих щасливе життя.
Объяснение:
Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли
...в Україні запорожці вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю.
На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім'я та реальне існування не так і важливі.
Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо "синє море звірюкою то стогне, то виє". Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) "веде, куди знає". Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар-град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого "батька отамана", як вони його називають.
І як же їм не вірити своєму отаманові, якщо він є уособленням спокою і розважливості, у той час, як море навколо човнів кипить і реве. Дивлячись на те, як батько спокійно курить люльку, походжаючи вздовж байдака, козаки і собі спокійні і байдужі до бурі.
Отаких отаманів потрібно нашому народові: спокійних, мудрих, досвідчених, що вели б українців до певної мети, а вони довірливо йшли б за ними, бо знали, що їх батько не зрадить і не помилиться. Але, на жаль, онуки козаків не тільки забувають про ті давні, славні часи, коли були господарями на своїй землі, а й не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Шевченко прагне збудити свідомість людей: можливо, серед них і знайдуться ті, що зможуть організувати народ.