Конспект занятия тема :Пересказ сказки «Ёж и заяц»», впервые услышанной на занятий. Игра «Узнай по описанию».
(средняя группа)
Программное содержание: учить рассказывать впервые услышанную сказку, рассказывать без пропусков и пауз, внимательно слушать пересказы других детей. Развивать логическое мышление. Учить оценивать нравственные качества персонажей: скромность ежа, грубость зайца. Упражнять в составлений предложений по структурной схеме. Воспитывать вежливость, самокритичность, скромность.
Материал: заяц и ёж (игрушки).
Предварительная работа: рассматривание и обыгрывание игрушек, рассказывание хорошо знакомых сказок «Репка»,» « Колобок» и др.
Ход занятия
В.-ль: -Дети, мы поиграем в игру «Узнай по описанию». Играть смогут только внимательные дети.
В лесу живёт зверёк, у него летом шерстка серая, а зимой белая, длинные уши, быстрые сильные лапы. Что это за зверёк?
Дети: заяц.
В.-ль: -А теперь узнайте ещё одного зверька: он небольшой, серый, колючий, а мордочка острая, светлая, ножки короткие, хорошо умеет ловить мышей, змей. Как называется зверёк? Где он живёт?
ответы детей.
В.-ль: Да, ёж и заяц живут в лесу, но зайца от врагов выручают -длинные ноги он бегает быстро, а ёж свои короткие ножки прячет, сворачивается
комочком –выставляет иголки и убегать не надо.
Зверей вы узнали по описанию. А теперь послушайте о них сказку
«Заяц и ёж, а потом вы её расскажите.
Рассказываю сказку, стараюсь интонацией подчеркнуть невоспитанность зайца, скромность ежа.
Как бежали наперегонки заяц и ёж? Почему заяц не обиделся на ежа?
Что в этой сказке смешно? Скажите какой еж?
ответы детей: заяц был грубый хвастливый ,поэтому ёж на зайца не обиделся и решил наказать зайца за грубость, ёж поступил правильно, справедливо.
В.-ль: А сейчас сказку послушайте ещё раз (повторно рассказываю сказку, подчёркивая характерные особенности речи персонажей).
Дети пересказывают сказку.
С детьми играем игру составь предложение.
Каждый ребёнок изображает слово.
-Пусть Алина изображает слово «заяц», Аня слово «любит», Дима слово «морковка». Прочитали предложение «Заяц любит морковку». Поменяем местами второе и третье слово. Что получилось? «Заяц морковку любит». Пусть теперь первое слово станет последним. Что получилось?
« Морковку любит заяц». Заменим слово «морковка» другим. Дима будет словом бегать. С детьми составляем предложения со словом бегать.ит.д.
Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка». У ній поетеса порушує проблему ролі поета і поезії в житті окремої людини і суспільства в цілому. Мені здається, що це не випадково, бо, незважаючи на слабке здоров’я, Леся Українка прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині. І народ, і Україна потребували захисту, а єдиною зброєю, якою вона майстерно володіла, було слово. Отож, напевно, поема є дещо автобіографічною.
Кожна людина з’являється у цьому світі не випадково, а з певною місією. Комусь доля дарувала вміння орати землю, сіяти хліб. Комусь — будувати житло, храми, палаци. Комусь — рятувати життя людей. А інші отримали в дар талант — лікувати людські душі. Можна довго сперечатися, який талант найкращий, який найважливіший, але всі погодяться з тим, що без жодного з них прожити не можна.
Народна мудрість говорить: «Шабля ранить тіло, а слова — душу». Але якщо добре володієш словом, то не тільки зможеш ранити, а й «у мороз зігріти» і «гнів перемогти».Ті пісні-слова мали чудодійну силу. Вмить бідного поета перетворювали на пана. Варто було лише кинути оком, як і діброва, і поле, і небо, і синє море ставали багатством, робили людину щасливою і вільною. Але не всі розуміють те, як можна бути багатим і щасливим, якщо нічого не маєш. Нерозуміння породжує неприязнь, недовіру. Та варто лише одного разу переконатися у тому, що слово може змінити долю, щоб повірити в його силу. Так, тільки за до поета лицар зміг стати щасливою людиною, бо саме серенади, написані поетом, розбудили кохання в душі Ізідори. У своєму щасті Бертольдо швидко забуває про того, кому він ним завдячує. Та, як говориться у приказці: «Із щастя та горя кується доля», отож «лихо несподівано настало». «Забажалось королеві… на війну скликать лицарство…» Згодом через невдачі військо збунтувалося проти Бертольдо. Сором та ганьба, а можливо, й смерть чекали на нього. Та знову стали в пригоді пісні поета. Саме іронічний заклик із пісні: «Утікай, поки здоровий!» — пробудив воїнську честь і доблесть у війську. Зі словами: «Краще смерть, ніж вічний сором!» — солдати кинулись у бій. Завдяки поетові лицар одержав нагороду від короля, зажив слави відважного воїна, повернувся до мирного та щасливого життя. Та як же цього разу він віддячив своєму рятівникові?Коли Бертольдо почув пісні, які закликали народ до боротьби проти пана-гнобителя, він зразу збагнув, хто є їх автором, і тому відправив своїх слуг до поета з пропозицією оселитися в палаці. Лицар розумів, що зброя співця нездоланна і її можна використати у власних інтересах. Але поет був безкорисливим і завжди захищав тих, хто потребував до тому відмовився:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Бертольдо розумів, що проти слова поета немає зброї, тому наказав кинути його до в’язниці. Та жодні мури не здатні зупинити слово, тому за свій тюремний спів лицар слова поплатився головою. Але зерно свободи, яке розсіяли по країні пісні поета, підняло народ проти пана. Ні смерть поета, ні смерть Бертольдо не припинили одвічної боротьби між добром і злом. Її продовжують нащадки лицаря слова і пана.
Отже, поезія — це зброя, яка гартувала народ у години лиха; це цілющий бальзам, який лікує душевні рани; це мелодія закоханих сердець; це надія на краще майбутнє; це віра у перемогу добра. Одне слово, поезія — це музика життя!
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати. Потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. Історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. Забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. Іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. В цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і без відповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в май бутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.