Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю, певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з найпатрiотичнiших творiв - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи усе, бо князь: оточив його почотом i розкошами догiдно - i жилось тому хлоп'ятi i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей, степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця, порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони прокинутися найсвятiшому почуттю - любовi до рiдного краю. "рiдний степ - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн зрозумiв, що найдорожче для людини - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм полягти кiстьми, сконати, нiж в землi чужiй, ворожiй в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя, не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить, - шлях у край свiй повороту? !
У рішенні ЮНЕСКО про святкування 800-річчя "Слова" було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури… Історія відкриття. Граф Олексій Мусін-Пушкін1 купив оригінал «Слова…» в архімандрита Преображенського (Ярославського монастиря) Іоїля Биковського; підготував до друку текст й опублікував 1800 року в Санкт-Петербурзі. Проте рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року.
Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна».
Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П.Чубинського і М. Вербицького. На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні- солоспіву хорову композицію.
