А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному».
Михайло - маленький хлопчик, який і є головним героєм твору. Ця дитина є дуже допитливою, розумною, зацікавленою в житті. Матір каже про свого сина так: «Може, з нього й буде якийсь толк, якщо безтолоч он звідти вийде...». Звичайно, хлопчик ще дитина, тому він потрапляє у різні незвичайні ситуації. Проте близькі не сумніваються у силі його розуму. Так, улюблений дідусь пророкує своєму онукві: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...». Так і сталось. Михайлик став видатною людиною - письменником.
Хлопець з дитинства не цурався праці, любив труд, був привчений до роботи руками: «...Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». Попри малий вік, Михайло має внутрішню силу. Сам він каже: «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину..». Михайло мав не безтурботне дитинство, з усіма його тяготами, нещастями, сімейними проблемами та драмами. Проте зумів вирости освіченою та високодуховною людиною. Образ Михайлика можна ставити в приклад для наслідування, адже цей хлопець наділений позитивними рисами.