I. Історична основа повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" (Запорозька Січ XVI—XVII ст.; запорозькі козаки — справжні лицарі української землі, захисники рідної землі, православ'я та стародавніх законів).
II. Тарас Бульба — втілення кращих рис характеру людини тієї епохи:
1. Походження і зовнішній вигляд (корінний запорожець, полковник; мужнє обличчя, сміливий погляд, козацькі вуса, кремезна постать);
б життя (звичнішим для нього є козацьке життя, в походах та бійках, на доброму коні у чистому полі; вважає, що тільки Запорозька Січ може виховати справжнього козака);
3. Тарас Бульба — досвідчений полководець, мужній вояка (бився з поляками, турками, татарами: "Немає жодного козака, рівного йому в доблесті"; козацьке братство для нього дорожче за спорідненість; за його розум, товариськість, сміливу вдачу і волю козаки обирають його отаманом; під час битви він завжди у центрі);
4. Тарас Бульба і сини Остап та Андрій (хоче виховати з них справжніх запорожців; пишається їхніми успіхами під час навчання, пишається гаючи їхню героїчну поведінку під час першого бою; високо оцінював мужність Остапа, підтримав його в останню хвилину перед стратою; Тарас був непримиренним до зрадників, тому не пошкодував навіть Андрія);
5. Загибель Тараса (після смерті Остапа Тарас Бульба стає жорстоким месником; богатиря Тараса подолали лише тридцять чоловік, що звисли по його руках і ногах; вмираючи, він думав про товаришів, про рідну землю).
III. Тарас Бульба — узагальнюючий образ патріота, захисника рідної землі.
цитатна характеристика.
• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.
• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!
• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.
• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.
• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.
• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.
• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і
• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!
• та й сам я не люблю за панами
• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.
• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.
• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.
• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.
бертольдо про поета:
• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!
• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.
• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.
• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!
• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він
• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.
• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.
• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.
• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.
• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!
• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.
• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.
• за тюремний спів він мусив головою наложити.