МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ ОПОВІДАННЯ В. ВИННИЧЕНКА "ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК"Після прочитання оповідання Володимира Винничєнка «Федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. З одного боку, Федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши Толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. Але почнемо спочатку. «Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» Так характеризує автор свого головного героя. З цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. Відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. Але тут з'являється цікава деталь. Федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. Доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». Ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої. Не подобається мені у Федькові його риса робити щось просто так. Підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. А чому він його забрав? Просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? Інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто. А імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. У цьому він просто не знає меж. Знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. Навіть у звичайній буденній зливі Федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. Цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (Стьопка, Васька), а й Толю, сина багатого підприємця. Цей хлопчик належав до основних розваг Федька. Для нього було великим задоволенням витягнути Толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю Толі до різних випробувань. Візьмемо хоча б приклад зі зливою. Федько проявив себе як визначний актор. Він давно помітив, що Толя гає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ІЗони прекрасно розуміють, що Толі не дозволено гуляти під дощем. Проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. І Толя виходив. Федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. І як результат, Толя ввечері лежить з температурою, а Федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. Але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба. Найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. Федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. Він усе це зробив з успіхом, натомість Голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. Йому на до вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з Толею до берега. У цей момент сам провалюється у воду. Хлопці витягують рятівника. Прибігають батьки Толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. Той відбріхується, каже, що Федько його штовхнув. Тоді батьки запитують у Феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). І халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді Толя отримає ременем не гірше за самого Федька. І от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує Толю, говорячи, що штовхнув його на лід. Федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. На жаль, так і сталося. Але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували.
Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного. Не може приносити радість жодна справа, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо вчитися, щоб після тривалої навчальної праці відчувати велике задоволення. Адже навчання дає пізнання, вміння і навички. Не треба боятись помилятися. Вміння вчитися на помилках — ключ до успіху.Щоб знайти своє покликання, справу всього життя, треба вчитися. Знання потрібні, щоб здобути професію. Про це треба замислитися вже в шостому класі. Безталанних людей немає. Є люди, що займаються не своєю справою. Найбільших успіхів людина досягає тоді, коли її здібності і схильності вчасно виявлені і розвинуті. Щоб вибрати професію, потрібно знати свої індивідуальні здібності. Школа повинна до учням обрати майбутню професію. Але багато залежить і від самих учнів. У кожного є улюблені навчальні дисципліни і ті, які здаються нам нудними і нецікавими. Хоча, на мою думку, нецікавих предметів немає. І якщо почати краще готуватися до «нецікавих» уроків, то незабаром вони стануть улюбленими. Знання додають упевненості у своїх силах, а це вже перший крок до успіху в житті.
Перед мною картина Монастирського "Запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. Обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. Зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. Довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина А. Монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. Усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас своє життя, щоб ми жили вільно.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» Так характеризує автор свого головного героя. З цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. Відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. Але тут з'являється цікава деталь. Федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. Доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». Ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої.
Не подобається мені у Федькові його риса робити щось просто так. Підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. А чому він його забрав? Просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? Інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто.
А імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. У цьому він просто не знає меж. Знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. Навіть у звичайній буденній зливі Федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. Цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (Стьопка, Васька), а й Толю, сина багатого підприємця. Цей хлопчик належав до основних розваг Федька. Для нього було великим задоволенням витягнути Толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю Толі до різних випробувань. Візьмемо хоча б приклад зі зливою. Федько проявив себе як визначний актор. Він давно помітив, що Толя гає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ІЗони прекрасно розуміють, що Толі не дозволено гуляти під дощем. Проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. І Толя виходив. Федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. І як результат, Толя ввечері лежить з температурою, а Федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. Але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба.
Найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. Федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. Він усе це зробив з успіхом, натомість Голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. Йому на до вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з Толею до берега. У цей момент сам провалюється у воду. Хлопці витягують рятівника. Прибігають батьки Толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. Той відбріхується, каже, що Федько його штовхнув. Тоді батьки запитують у Феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). І халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді Толя отримає ременем не гірше за самого Федька. І от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує Толю, говорячи, що штовхнув його на лід. Федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. На жаль, так і сталося. Але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували.