Одного літнього дня весь час йшов дощ, точніше була злива з вітром, громом та блискавкою. У нас удома вимкнули струм, тож не працювали ані комп’ютер, ані телевізор, навіть музику не можна було слухати, ще й довелося вимкнути мобільний телефон. Я був сам дома, і мені стало сумно, бо я не міг просто поговорити з кимось. Мій настрій зіпсувався вкрай. У кімнаті було темно через дощ, і навіть книжку не можна було читати…
Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким яскравим стає листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи – вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…
Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…
Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені сподобалося гати за тим, що відбувається в природі. Я більше не відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий знайомий – літній дощ.
Раніше, коли я чув прислів’я «Що посієш — те й пожнеш», думав, що воно тільки про працю людини. Зробиш щось — і тоді щось матимеш. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можна перенести і на людські взаємини.
Посієш щось лихе, недобре — отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі.
І навпаки. Коли людина щира, доброзичлива, чемна — то вона зі своєї ниви пожинає взаємність та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їхні душі.
А тому треба всім замислитись, чим же засіяти свою ниву, щоб пожинати добрі плоди.
Війна - таке страшне і жорстоке слово. Від цього по нашій спині пробігають сотні тисяч мурашок. Війна приходить тоді коли на неї ніхто не чекає. Здається щойно вулиці міст весело виблискували ліхтарями, а в наступну мить біль і плач. Війна забирає сотні тисяч життів, але проти кого воюють люди? Проти людей. Ми не задумуючись приносимо незбагненні муки у чиюсь домівку. Краще б на землі ніколи б не було війн.