Небо чисте та високе, із міріадами зірок, які сяють мов перлинки. Тихо падає сніжок, він кружляє та повільно лягяє на землю. Повітра дуже чисте та немов бринить від морозу. Як гарно вийти із теплої оселі та пройтися визерунковими тропками поміж снігових кучугурів, вдохнути морозне повітря, відчути сніжинки на своєму обличчі, а потім знов повернутися додому та лягти у тепле ліжко і мріяти про далекі зорі.
Князь Игорь образ Игоря Образ Святослава Святослав III Всеволодович, великий князь киевский (ок. 1125—27.07.1194)— сын князя киевского Всеволода Ольговича, внук Олега Святославича (Гориславича) ; был киевским князем во время событий, описанных в «Слове» . В «Слове» С. — носитель основной идеи, идеи объединения Руси под началом самого мудрого и авторитетного .князя для обороны от агрессии врагов, для сохранения независимости родины в целом и каждого княжества в отдельности. С. показан не только как государственный муж и полководец, но и как человек. Весной 1185г. он был подвергнут труднейшему испытанию. Его племянники, князья Игорь и Всеволод, бросили дерзкий вызов объединительной политике С. , тайно отправившись в поход против половцев. Сокрушительный разгром Игоревых полков и последовавшее за ним опустошительное нашествие на Русь половецких ханов Кончака и Гзака легли позором не только на князей — виновников разгрома, но и на «серебряные седины» умудренного жизнью С. , старейшины рода Ольговичей, к которому принадлежали также князья Игорь и Всеволод. Поражение их войска и пленение их самих ликвидировали все положительные результаты (как военно-политические, так и морально-психологические) победоносного объединительного похода против половцев весной 1184г. , который возглавлял С. Кроме того, были сведены на нет и благоприятные мифологические результаты, которым русичи придавали огромное значение: притихший, «усыпленный» разгромом и пленением хана Кобяка злой дух коварства и обмана Лжа снова усилился и принялся за свою разрушительную работу. С. , оценивая негативные последствия Игорева разгрома, на первое место ставит ослабление единства власти на Руси, угрожающее ее независимости. Эта же забота-проблема поставлена Автором в центр вещего сна, который видит С. в своем «златоверхом» тереме. Обдумывая причины опасной военной политики князей Игоря и Всеволода, С. находит их в родовой традиции Ольговичей и в жестокосердном, дерзко-непокорном характере обоих братьев. Трезво глядя на славолюбие князей как -на свойство, присущее всем и каждому, С. в то же время упрекает своих племянников за безрассудную чрезмерность их страсти к славе, проявившуюся в стремлении завоевать лишь себе всю славу, «и и будущую» . Мудрость С. ярко проявилась в том, что он, оценивая князей Игоря и Всеволода, не впадает в односторонность, видит не только их недостатки, но и их достоинства (храбрость, крепкую волю) . Сравнивая оценку Игорева похода С. с оценкой самого Автора, мы видим, что при всей мудрости киевского князя для него характерно аристократически равнодушное отношение к простым людям (князь не замечает гибели воинов) , в то время как Автор сострадает прежде всего народной беде, а потом уж и княжеской. Это различие между Автором и С. должно удержать исследователя от утверждения, будто образ этого князя был задуман как образ идеального героя.
Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжетний зміст «Слова...» — змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників.
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХП століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...», є чудовою ілюстрацією цього твердження.
