сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. Як персонаж твору, так і людина опиняється в конфліктних ситуаціях і мусять самі вирішити, обрати власний вірний шлях. Тому герой твору Б. Харчука «Планетник» повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. Всі життєві негаразди люди пов'язують з Планетником — представником, на їх думку, нечистої сили. Сам герой твору, перебуваючи в ув'язненні, не страждає від того, що його спалять; Планетник жалкує через те, що не встиг злетіти у небо, не встиг... пізнати більшого, щоб і далі творити добро на благо інших.Для Планетника головним у житті є: любов до людини праці, сам він «ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв». За до цього образу Борису Харчуку вдається виховувати почуття поваги, любові до природи, її краси; прагнення робити людям добро, надавати безкорисливу до Ця повість-притча сповнена мотивами уславлення доброти, чуйності, щирості, працьовитості, відповідальності до справи, яку доручено, а також засудження зла, підступності, жаги до збагачення, егоїзму. На прикладі Планетника ми вчимося кожну хвилину свого життя людина повинна присвячувати для створення та примноження добра, краси на благо інших; «...жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». Також для Планетника головним є збереження природи, її краси і ми маємо брати з нього приклад для власних вчинків. Для того «...щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі. «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.Нажаль, історія з Планетником – це не виключення. У всі часи люди з надзвичайними талантами, з відмінними від традиційних поглядами на життя та на оточуючий світ, люди, які не могли знайти порозуміння із своїми сучасниками, залишалися осторонь від суспільства і частіш усього відчували до себе лише вороже ставлення. Прикладом таких людей можуть бути вчені і винахідники, які набагато років перегнали свій час, але своїми сучасниками вважалися божевільними. Багато прикладів можна знайти і серед персонажів української літератури та й серед самих митців минулого та сучасного. Та це відбувалося не тільки в минулому, це може відбуватися і в наш час. Бо й сьогодні люди з передовим мисленням та новаторськими ідеями інколи не знаходять розуміння і підтримки у оточуючих, залишаючись зі своїми прагненнями один на один.
:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
