В сказке "Колобок" главный герой предстает глупым, самонадеянным и эгоистичным. Можно понять его побег от бабушки с дедушкой как жизни. Но, если от простых и недалеких Зайца, Волка и Медведя ему удается уйти, то встреча с хитрой Лисой, действующей не так прямолинейно, как ее предшественники, заканчивается для Колобка трагически. Его подвели указанные выше качества.
Добро - це стан душі людини. Воно або є, або його зовсім мало, але як не хочеться вірити в те, що це поняття може бути відсутнім зовсім.
Все, кого я знаю, можуть по-різному дати визначення слову «добро». Для одних - це турбота про близьких, до по дому і щоденне старання не робити поганих вчинків. Для них існує певне коло, на кого може поширюватися таке дефіцитне стан їх душі. А якщо до знадобиться сторонній людині, то навряд-чи такі індивідууми відгукнуться. Байдужість вбиває добро.
Інші намагаються щосили, щоб виявитися корисними. Це найактивніші волонтери, борці з несправедливістю, які прагнуть виділитися із загальної маси і опинитися на увазі. Таких можна зустріти навіть в палаті з тяжкохворими людьми. Не хочу сказати, що це погано, якщо б не величезний мінус подібної діяльності - вся ця доброта є звичайним піаром і зникає миттєво, коли пропадають вдячні глядачі або камери. Лицемірство ворог добра.
Багато хто займається бізнесом, видаючи його за благодійність. Створюють фонди, яким багато хто вірить і допомагають не знаючи того, що засновник - звичайний шахрай. Добра робить на копійку, а собі забирає левову частку. Не потрібно сліпо відгукуватися на клич про до якщо хочеш стати меценатом. Довірливістю можуть скористатися нечесні люди, майже злочинці. Подібний цинізм і добро - протилежні поняття.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
