Перші десятиліття XX століття принесли Україні жорстоку братовбивчу війну 20—30-х років, мільйони смертей і втрату здобутої державності. Долі країни співзвучна драматична доля її літератури, яка знову піднялася на захист гуманістичних цінностей. Україна й національне письменство були точкою перетину загальних конфліктів і закономірностей доби. Цю тенденцію виразно змоделювали наші прозаїки. Крізь зображення українських реалій набули загальнолюдського звучання теми: людина й жорстока доба, самотність індивіда і проблема його духовних можливостей, особа й колектив, агресивність, руйнівні дії революційних мас і зіткнення розуму з ницими інстинктами. Письменники намагалися, об’єктивно аналізуючи страшний час, виявити, куди прямують людство й Україна. Жанрова система прози. Події громадянської війни й пореволюційної доби визначили тематичний ряд прозових творів 20—30-х років. Ця проза відзначається інтенсивним жанрово-стильовим оновленням. Розвивається коротка епічна форма: ескіз, етюд, шкіц, новела, оповідання, згодом — повість і роман. Паралельно функціонує багато стильових течій, напрямів і художніх манер письма: Символізм (Гнат Михайличенко, Галина Журба), експресіонізм (Осип Туринський, Іван Дніпровський, Іван Сенченко), Імпресіонізм (Михайло Івченко, Мирослав Ірчан, Григорій Косинка, Андрій Головко), Орнаменталізм (Микола Хвильовий, Петро Панч), Неоромантизм (Григорій Епік, Олесь Досвітній, Юрій Яновський, Олександр Довженко) Та інші. Складна дійсність змальовується багатоаспектно й багатогранно: поряд із реалістичним принципом правдоподібності проза використовує романтичні засоби, умовно-асоціативні форми, фантастику, гротеск, алегорію. Новелістика. Новелісти продемонстрували високу художню майстерність у змалюванні драматизму життя і долі людини. Новації митців у жанрі новели такі вагомі, що забезпечили їй європейський рівень. Ці твори були національні за духом і модерні за формою та стилем. З’являються збірки «Новели» Гната Михайличенка, «Сині етюди» Миколи Хвильового, «Дівчина з шляху», «Червона хустина» Андрія Головка, «Мамутові бивні», «Кров землі» Юрія Яновського, «Військовий літун», «Проблема хліба» Валер’яна Під могильного, «Переможець дракона » ГеоШку рупія Та інші. Серед жанрових різновидів малої прози у цей час найпоширенішими були Етюди, ескізи, акварелі, новелетки (Андрій Заливчий, Гнат Михайличенко, Василь Чумак, Василь Еллан-Блакитний). У 20-х роках розвивається реалістична Новела З елементами імпресіонізму (Григорій Косинка, Валер’ян Під могильний), З’являються Новели Й Оповідання Філософського спрямування (Валер’ян Підмогильний, АркадійЛюбченко, ГеоШкурупій). Остап Вишня Створює новий жанр — Усмішку, Що синтезує у собі жанрові ознаки гумористичного оповідання й фейлетоне. Новела й оповідання тепер будувалися на художній правді й простоті, на увазі до людської долі й аналізі її психіки. У психологічній малій прозі Валер’яна Підмогильного, Петра Панча, Миколи Хвильового, Бориса Антоненка-Давидовича змальовано образи інтелігенції на тлі революції, громадянської війни й часу по ній. Душевне сум’яття, депресія, намагання якось пристосуватися до «нового життя», яке нищить духовно і фізично, зумовили виникнення в прозі низки трагічних ситуацій і світлих постатей. Митці дотримувалися принципу: нічого зайвого, не викладати подробиці — хай обрана риса дасть гостро й повно відчути ціле; не коментувати і не оцінювати — хай говорять вчинки героя і підтекст, лексика, барви, звуки. Творам цієї доби притаманні естетична виразність сюжетно-композиційних елементів, плинність викладу, гра словом.
У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку. Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія є ще молодший братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки. Ми ніби прозріли, що картопля, буряк, морква та інша городина на ділянці Олексія може загинути, бо він не в змозі сам подбати про город, бо йому треба і до мами в лікарню сходити, і братика забрати з дитсадка, і впоратися по господарству. Тоді ми домовилися, що наступного дня зразу після уроків візьмемо дома лопати, відра та мішки і підемо на город Олексія, щоб зібрати урожай, до однокласнику. Так ми і зробили. До нас ще приєдналася мама Петрика, яка давала вказівки, радила. Працювали ми до темряви. Зате вже пізно вечором привезли у двір Олексія багато мішків з картоплею, буряками, морквою та іншою городиною. Допоміг нам це привезти на машині батько Сергія, бо він шофер. Олексій не зрозумів одразу, що діється. Але потім йому стало все ясно. На очах у нього заблищали сльози, але то були сльози радості. Розчулений, він щиро подякував усім нам за до та увагу до його сім’ї.
