Кінь шептало є втіленням образу людини, яка чимось виділяється з натовпу, іншими словами "білою вороною".Насправді ,думки, що спадають на думку Шепталові , то роздум людини- неординарної ,особливої. А білий окрас коня є своєрідним натяком на вислів "біла ворона".Кінь знає про свою унікальність, він пам'ятає матір ,яка працювала у цирку, він пригадує розповідь про своїх предків- норовистх білих коней.Але незважаючи на це, Шептало бажає злитися з табуном ,аби не попастися на очі Степанові.Кіню зовсім не подобається принизлива робота та відчуття під тіл табуна , який женуть на водопій не до річки ,а до колодязного корита. Шептало вирішуєте та втікає на волю. Там він бачить себе , справжнього . Власне відображення стає поясненням того , чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись , Шептало став сірим , як усі. Освідомивши таку річ , кінь пробачив Степана . Повертаючись до конюшні , Шептало виконується в багнюці , щоб на ранок знов бути сірим . Але глибоко в свідомості коня пульсує думка , що він особливий , і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення , але серед натовпу все-таки залишатися сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Объяснение:
Писала сама , такого нигде не найдешь). Я старалась. Поставишь "Лучший ответ "?)
Надворі стояла весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.
Несподівано небо почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало темно і почалась справжня злива.
Проте Брякус та Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо: щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у темряві.
Брякус вийшов з машини та оглянув дорогу:
- Іване, сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до найближчої станції та викликати до
- Докторе Брякусе, можливо, я до швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов до дерева, що впало.
Несподівано Іван підняв цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та віджбурнув його подалі:
- Дякувати Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина потребуватиме сильного ремонту.
Чоловік з автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:
- Мужчини, щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!
- Немає за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!
Буря почала стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.
Объяснение:
это лёгкое чел
Епітети: рідна мати моя, дорогу далеку, рушник вишиваний, росяниста доріжка, зелені луги, солов'ні гаї, незрадлива материнська ласкава усмішка, засмучені очі хороші твої, вірна любов.
Метафори: цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші твої. І на тім рушнику оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Порівняння: простелю, наче долю.
Символ: рушник - доля.
Римування: перехресне.
Віршовий розмір: чотиристопний анапест.