Твір на тему: «Життя Т.Шевченка – подвиг, який вартий на велику пошану» Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший поет усіх часів, справжній геній українського народу. Він зробив безцінний вклад у духовну скарбницю наших співвітчизників і усього людства, а своєю творчістю він досягнув світового рівня. Довершені твори великого Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла, сяють незгасимим полум’ям проникливої мудрості, безкомпромісності і справедливості. Тарас Григорович Шевченко народився у кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому митцю, були зрозумілі і близькі страждання української бідноти. Саме тому він присвятив усе своє життя служінню ідеї соціального та національного визволення трудящого класу. Не існувало такої сторінки життя, якої б не торкнулися поезії митця. У більшості своїх творів Т. Шевченко закликав до об’єднання усіх народів і спільної боротьби проти царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від експлуататорів землю прийде насправді щасливе і прекрасне життя: «І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. «І Архімед, і Галілей…» Без імені Тараса Григоровича Шевченко неможливо уявити української літератури, української культури, не можливо уявити нашого народу і нашої країни. Його творча спадщина невмируща, а життя великого Кобзаря можна вважати справжнім мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі свої сили заради порятунку українського народу, заради української культури та пошуку шляхів у краще майбутнє. З плином часу ми все більше переконуємося, що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні визнання, які він висловив не тільки в адресу минулих та сучасних поколінь, а й в адресу своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне покоління українців буде звіряти своє життя з іменем і творчістю великого Кобзаря українського народу. Я добре розумію слова, з якими до генія українського поетичного слова звернулася поетеса Ліна Костенко: «Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мне – совість і закон… Кобзарю, знаєш, нелегка епоха, оцей двадцятий невгамовний вік. Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи… Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний, твій глибокий сон…». Тарас Григорович Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне в серцях українців, а творчість великого Кобзаря – це велика святиня, якою пишається і дорожить український народ. І ми, і наші нащадки повинні завжди берегти у своїх серцях вогник любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми творами великий поет Тарас Григорович Шевченко.
П’єса І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» переконливо доводить читачам, що можуть зробити зі звичайною людиною великі гроші, які несподівано з’являються у її руках. Головним персонажем твору є Герасим Калитка, який своєю важкою працею і визискуванням зміг нажити достатньо великі гроші. Але це зовсім не відчувається, коли він має добрі наміри і постійно працює.Але велика жадоба до грошей, прагнення стати ще більш багатим перетворюють добрі людські риси калитки на вади. Він починає не тільки працювати сам, але й примушує свою родину і своїх наймитів буквально гинути, працюючи. Він і сам каже:
Всi ми родом з дитинства. Вiд того, який свiт i якi люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бiднiсть, моральна краса чи потворнiсть. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звiдти прийшли i чарiвна краса пейзажiв, на тлi яких ми бачимо фiзично i морально красивих людей.Лiрично, схвильовано, з теплим гумором розповiдає письменник про природу й людей, як про єдине цiле. «Жили ми в певнiй гармонiї з природою», — говорить вiн. Тут мишi пiдказували Яремi Бобиревi, що навеснi буде повiнь, погодою «завiдувала ворона», дiд найбiльше в свiтi любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну билиночку, а мисливець був не здатен пiдняти руку на ту саму ворону. Зрозумiло, чому всi радощi i прикрощi малого Сашка теж пов’язанi з природою.«I приємно обнiмати лоша. Або прокинутись удосвiта й побачити в хатi теля, що найшлося вночi…» — перелiк таких от приємностей займає цiлу сторiнку. Чи не з цiєї гармонiйної єдностi людей зображених у кiноповiстi з навколишнiм прекрасним свiтом витiкає їхня моральна краса?
Т.Шевченка – подвиг, який
вартий на велику пошану»
Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший
поет усіх часів, справжній геній українського
народу. Він зробив безцінний вклад у духовну
скарбницю наших співвітчизників і усього
людства, а своєю творчістю він досягнув
світового рівня. Довершені твори великого
Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла,
сяють незгасимим полум’ям проникливої
мудрості, безкомпромісності і справедливості.
Тарас Григорович Шевченко народився у
кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому
митцю, були зрозумілі і близькі страждання
української бідноти. Саме тому він присвятив
усе своє життя служінню ідеї соціального та
національного визволення трудящого класу.
Не існувало такої сторінки життя, якої б не
торкнулися поезії митця. У більшості своїх
творів Т. Шевченко закликав до об’єднання
усіх народів і спільної боротьби проти
царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від
експлуататорів землю прийде насправді
щасливе і прекрасне життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича Шевченко
неможливо уявити української літератури,
української культури, не можливо уявити
нашого народу і нашої країни. Його творча
спадщина невмируща, а життя великого
Кобзаря можна вважати справжнім
мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі
свої сили заради порятунку українського
народу, заради української культури та
пошуку шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше переконуємося,
що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні
визнання, які він висловив не тільки в адресу
минулих та сучасних поколінь, а й в адресу
своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне
покоління українців буде звіряти своє життя з
іменем і творчістю великого Кобзаря
українського народу. Я добре розумію слова, з
якими до генія українського поетичного слова
звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це вічний
вогонь, який ніколи не згасне в серцях
українців, а творчість великого Кобзаря – це
велика святиня, якою пишається і дорожить
український народ. І ми, і наші нащадки
повинні завжди берегти у своїх серцях вогник
любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми
творами великий поет Тарас Григорович
Шевченко.