Один із головних героїв казки Гофмана «Крихітка Цахес» є маленький виродок, якому фея Рожа-Гожа з жалю дарує три золоті чарівні волосинки. Завдячуючи їм все видатне і талановите що відбувалося у присутності Цахеса, приписувалося йому. А ось і вчинки самого малюка приймаються за вчинки тих, хто знаходиться поряд з ним. Цахес досягає вражаючих висот. Його вважають геніальним поетом, згодом він займає посаду таємного радника, а потім стає міністром.Але насправді він є дуже жорстоким. Брехливим, бридким та постійно знущається над людьми. І можна прийти до висновку, що його справжній зовнішній вигляд відповідає його душі, і цей дарунок лише зашкодив йому. Три золотисті волосинки, подаровані феєю, в наш час є символічним образом грошей, золота, багатства та їхньої нескінченної влади над суспільством.На мою думку і в наші дні є багато Цахесів – людей, що привласнюють собі результати чужої праці, чужі заслуги і почесті. Вони всі свої проблеми та наслідки неналежних добре вихованій людині вчинків вирішують та приховують за до своїх статків та соціальних статусів.Також автор наштовхує нас на думку про те, що у нашому світі є дуже багато талановитих людей, які не можуть проявляти свою обдарованість та розвиватися через таких Цахесів. Наприклад, одним із таких людей є Бальтазар і він один із небагатьох бачить справжню натуру маленького курдупеля. І ми маємо вчитися в нього як розрізняти таких людей, які псують суспільство своїми вчинками і завдяки яким ми живемо у такому безчесному світі.Я вважаю, що і тут можна провести паралель між тим, що і наша влада також є яскравим уособленням якостей Цахеса. Ні для кого вже не секрет, що результати голосувань фальсифікуються, а все, що відбувається насправді влада нам показує через рожеві окуляри, а усі рішення приймаються на користь тих, хто займає пануючі позиції, має більше грошей та авторитету ніж інші.Ми не повинні плазувати перед тими, хто думає лише про себе і підкорятися їхній нікчемній владі. Отже люди, зокрема ми, молодь, повинні задуматися над тим, що у майбутньому саме нам належить жити у нашій країні і саме від нас залежить якою буде вона у майбутньому. І нам усім потрібно об'єднуватися заради однієї благородної цілі – зробити світ краще.
Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний»,;— «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди; вільна побудова творів; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей —--- Рома́н соціа́льно-побуто́вий — основний різновид реалістичного роману. Для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, Оноре де Бальзак, Флобер Гюстав, англійські Чарлз Діккенс і Вільям Теккерей — розсувають сюжетні рамки й до особистісного, долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий б намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (Іван Тургенев, Лев Толстой, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).
