ответ: Великі руські князі Володимир і Ярослав сприяли зміцненню Давньої Русі. Князювання Ярослава може називатися продовженням Володимирового як з відносин київського князя до підлеглих землях, так і по сприянню до розширення в Русі нових початків життя, внесених християнством.
Володимир і його син Ярослав Мудрий - найбільш яскраві представники свого роду.
Володимир Святославич (близько 960-1015)
Походження
Князь Володимир був сином рабині та князя Святослава Ігоровича. Княгиня Ольга вигнала його мати, а оскільки за звичаями хлопчик мав право спадкування, він залишився в Києві під її наглядом. Вихованням Володимира займався старший дружинник, дядько по матері Добриня.
Новгородський період
Володимир був третім сином Святослава Ігоровича, тому, коли той ішов на війну з Візантією, він залишив Володимиру-Новгород. Його військовим наставником залишався все той же Добриня.
Київський період
Объяснение: Сойдёт?
Розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджується кохання — Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина переходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Марічки — через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище — наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Сподіваюсь, до
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни! Як на мене, любов – це таємниця. Проте для себе я її розумію так: любов – це небайдужість. Коли ти відчуваєш тепло, радість, наповненість поруч з кимось, коли проводиш з людиною час та знаєш, що жодна хвилина не втрачена марно, коли хочеться бути поруч знов і знов, а також бажаєш людині щастя та хочеш до й – це й є любов. Також любов – це вдячність та прийняття іншого таким, який він є. Це такий стан душі, коли поруч із кимось у тебе є все для щастя, а весь світ радіє з тобою: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання… (В.Сосюра) Любов буває не лише до іншої людини. Буває любов до Батьківщини, свого рідного краю, того клаптику землі, на якому тобі дорога кожна квітка. Особисто в мене такі теплі почуття асоціюються з мамою та татом, близькими друзями, улюбленим котом, а ще – з нашим домом, деревами у саду, дитячими іграшками, улюбленими книжками, навіть велосипедом! Можливо, це не любов у високому значенні, про яку міркують філософи та митці, проте я вважаю, це також вона. Недарма ж бо слово «улюблений» походить від «любити». Любов буває пристрасною та, нажаль, нерідко сумною. Навіть якщо сам я цього ще відчував, проте присвячені пристрасному коханню рядки не можу читати без того, щоб серце не обняла невідома туга. Мабуть, любов – це те спільне для нас усіх, що ми всі відчуваємо та розуміємо. Тож я зрозумів, що необхідно берегти це світле почуття в серці, турбуватися про людей, яких любиш, оточувати себе лише улюбленими речами та витрачати свій вільний час на улюблені заняття. Таким чином можна наповнити своє життя любов’ю.