Щовечора вся моя сім'я збирається за одним столом за вечерею .
Ми розповідаємо новини дня та при цьому ділимося всякими переживаннями. I яке моє було здивування, коли я відчула, що поруч зі мною хтось знаходиться ще і уважно слухає нас. Мої батьки нічого не чули, і я не хотіла їх наперед хвилювати, тому, коли вони пішли, я прислухалася - звідки ж видається звук. Звук нагадував шерех, як ніби хтось щось жує. Я відкрила дверцята буфета і побачила там маленького гнома. З цього самого вечора я і прозвала його: Мій маленький "буфетний гном". Кожного вечора коли батьки йшли з кухні, я відкривала дверцята буфета і брала його на свою руку, при цьому уважно гала за тим, що ж він робитиме. Він вмивався, чесався, часто я його балувала всякими солодощами.
Тепер ця маленька істота - мій найкращий друг, який завжди мене вислухає і підтримає.
Том Сойер это мальчишка-сорванец. Он бродил по улицам и пропускал занятия в школе. У Тома был брат, и звали его Сид. Том и Сид жили с тетей Поли. Тетя была подругой родителей Тома, которые погибли.
Мне нравится Том тем, что он настоящий друг. Умеет хранить секреты и не рассказывает их, хранит разные секретные тайны не так как Сид – его сводный брат. Бывало иногда, что Том слушал, что ему говорят, но это бывало редко. Том не мог вынести то, что он свои секреты рассказывал Сиду, а тот их говорил тете Поли. Но Том это терпел.
Обычно Том не ходил в школу. А пропускал ее. Один раз Том Сойер встретил одну девочку, ее звали Бетти. И Том полюбил ее. Мне кажется Том настоящий друг он умный и честный. Я хочу, чтобы у меня был такой друг как Том.
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця.. .
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле - то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.. .
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать.. .
Не довго думали - рішили -
І Щуку на вербі повісити звеліли.
- Дозвольте і мені, панове, річ держать, -
Тут обізвалася Лисиця. -
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
- Розумна річ! - всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули - у річку.