Михайло Решето мріє про велике місто, прагне скоріше покинути рідне село Пакуль і не згадувати його, але з часом розуміє, що саме це щось дуже цінне й важливе у його житті. Хлопець отримує перші уроки мужності й благородства, мріє про справжнє кохання. Багата уява, фантазія дозволяють йому поетизувати світ, бачити незвичайне у звичайному, з гумором ставитися до марних людських пристрастей, як-от мрії тітки й дядька про машину, якою вони приїдуть у село і вразять односельців, викликавши водночас повагу й заздрість.
Бідному википить, а багатому накипить. День довгий, а вік короткий. Без діла слабіє сила.Без охоти нема роботи.Без роботи день роком стає.Без сокири не тесляр — без голки не кравець.Без труда нема плода.Будеш трудиться — будеш кормиться.Губами говори, а руками роби!Де руки й охота, там скора робота.Для нашого Федота не страшна робота.Діло майстра величає!Добре діло утіха, коли ділові не поміха.Добре роби — добре й буде!Добрий початок — половина діла.Добра пряха на скіпку напряде.Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує!За один раз не зітнеш дерева враз.Заклопотався, як квочка коло курчат.Зароблена копійка краща за крадений карбованець.Кожна птичка своїм носиком живе.Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.Коли почав орати, то у сопілку не грати!Лежачого хліба ніде нема.Маленька праця краща за велике безділля.На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.На охочого робочого діло найдеться.Не в цім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.Не дивись на чоловіка, а на його діло.Не кайся рано встати, а кайся довго спати.Не місце красить чоловіка, а чоловік місце.Не одежа красить людину, а добрі діла.Не святі горшки ліплять, а прості люди.Не сокира теше, а чоловік.Недаром говориться, що діло майстра боїться.Печені голуби не летять до губи.Під лежачий камінь вода не тече.Поки не упріти, поти не уміти.По роботі пізнати майстра.Праця чоловіка годує, а лінь марнує.Працює, як чорний віл.Працюй, як коняка, а їж, як собака.Ранні пташки росу п'ють, а пізні — слізки ллють.Рання пташка росу оббиває.Роби до поту, а їж в охоту!Робить, як чорний віл.Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.Старається, як мурашка.Того руки не болять, що уміють.Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться.Труд чоловіка кормить.Трудова копійка годує довіку.Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.Хто багато робив, той і багато знає.
Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати. Хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був вірним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. Він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.Климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. Це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. Вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. Страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. Вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. Сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. І як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для Климка людини. А потім – і знищення загарбниками житла.Усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. А дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? Виявляється, що Климко сильніший за війну. Хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. Він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства.Климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. Її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. Війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. Одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і допомагають бути їм більш витривалішими. Хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки Оленьки, дочки вчительки.
