Хоч народився, живу і вчуся я в місті, сільська місцевість грає важливу роль у моєму житті. Кожне літо я їздив до дядька в село. Мій дядько мисливець і з раннього дитинства він водив мене на прогулянки лісом. З кожним роком подорожі до лісу були всі цікавіше, адже ми заходили все глибше, а торік я навіть полював з ним. Так що ліс - перше, що асоціюється у мене, коли я чую про літо.
На початку липня я приїжджаю до дядька і відразу, після того, як залишу рюкзак в його будинку, вирушаю в ліс. Аромат дерев і спів птахів - ось як зустрічає мене доброзичливий ліс. Пройшовши трохи по стежці, помічаєш, як повітря стає чистішим і приємнішим. Око радують знайомі силуети старих сосен, дубів і беріз. Прогулянки лісом залишають приємні спогади і заспокоюють душу.
Ліс ніколи не затихає. Кожна прогулянка лісом супроводжується музикою, яку відіграє природа. Скрип і хрускіт старих гілок, шурхіт листя і білок, спів птахів, барабанний дріб дятла, шум води, ледве чутний через велику відстань до річки, створюють чарівну симфонію, до якої хочеться повертатися знову і знову. У лісі по-особливому красиво. Навіть отруйні гриби і небезпечні тварини доповнюють унікальний пейзаж.
Міському жителю складно залишити турботи і справи, тому більше місяця я в лісі жодного разу не затримувався. У перших числах серпня я збираю речі, гостинці і сувеніри, і їду додому. Сумно прощатися з лісом. Але від спогадів завжди стає добре і приємно. Щороку, їдучи в місто, я кажу: "До побачення!", Але не прощаюся з ним. Тому що знаю, що повернуся ще сюди обов'язково.
Козаччина — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років — з середини XVI сг. і до останньої чверті XVIII сг. — козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання сформувалося з усіх станів в тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку хрисгиянську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарської агресією, а згодом, з кінця XVI сг., починаються козацьке селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії.
Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос — думи та історичні пісні — зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим і українському народі, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі
Козак — це національний герой, що представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. В основі своїй — він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статичного західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боротися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.
Ели выжила...
