1.Кличе хлопець: - Чуєш, тату? - Чого тобі, синку? - Я знайшов у себе в книжці Цікаву картинку. На картинці людський мозок, Геть увесь пом'ятий? Батько глянув, посміхнувся. - Тут ясна картина: Як народиться, синочку, На цей світ людина, То вправляють і вправляють Їй мозги потрошку, Доки стане в неї мозок Схожий на гармошку.
2.Прочитав школяр Євген У серйозній книжці, Що філософ Діоген Жив колись у діжці. І дивується хлопчак: - Як це можна, тату, Щоб філософ - і не зміг Збудувати хату? Батько каже: - Хто ж, синок, Лізе в бочку з жиру? То він хохму відколов, Щоб дали квартиру.
Збірка «Зів’яле листя», що побачила світ у 1896 р., пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. Це — провідні мотиви книжки. Їїжанр, за визначенням самого автора, — «лірична драма». «Зів’яле листя» — не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. Композиційно складається з трьох «жмутків» (уже в такий б продовжується символіка назви), кожний з яких складається з двадцяти поезій. Перший «жмуток» був написаний раніше й уміщений ще в збірці «З вершин і низин», тепер до нього додалися два нові. В основі ліричного сюжету — болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням. Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя. 1. Перший «жмуток»- — палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки. І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на’ щастя. 2. Другий «жмуток» найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя, але… ненадовго. 3. Третій -«жмуток» — розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до краііньої межі відчаю, він накладає на себе руки. Так ще раз повторюється доля молодого Вертера — героя відомого роману Й. В. Ґете, що про нього згадує автор у передмові.
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть. Образи хлопців, товаришів Софійки- Софійка була закохана в однокласника — красунчика Вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою. Сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок. Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів.
- Чуєш, тату?
- Чого тобі, синку?
- Я знайшов у себе в книжці
Цікаву картинку.
На картинці людський мозок,
Геть увесь пом'ятий?
Батько глянув, посміхнувся.
- Тут ясна картина:
Як народиться, синочку,
На цей світ людина,
То вправляють і вправляють
Їй мозги потрошку,
Доки стане в неї мозок
Схожий на гармошку.
2.Прочитав школяр Євген
У серйозній книжці,
Що філософ Діоген
Жив колись у діжці.
І дивується хлопчак:
- Як це можна, тату,
Щоб філософ - і не зміг
Збудувати хату?
Батько каже:
- Хто ж, синок,
Лізе в бочку з жиру?
То він хохму відколов,
Щоб дали квартиру.