Лариса була допитливою та обдарованою, адже у чотири роки вже читала, поступово вивчила десять іноземних мов. Ще зовсім малою попросила батьків називати себе Лесею. У дитинстві любила гратися зі старшим братом Михайлом, чудово грала на фортепіано, співала й танцювала, вишивала й виготовляла іграшки. Дівчинка зростала в атмосфері любові до української мови, культури, звичаїв і традицій, у родині часто влаштовували літературні й народні свята, а Леся була їх сценаристом, режисером і костюмером. У дев'ять років написала першого вірша «Надія» для своєї тітки, засланій за політичні погляди до Сибіру. Поетеса зростала щасливою у гарній родині.
Але сталося так, що на Водохреща в Луцьку вона так захопилася святом, що не помітила, як замочила ноги в крижаній воді. Відтоді боротьба за життя, долання нестерпного фізичного болю спочатку ноги, потім — руки, а далі ускладнення — туберкульоз кісток, легень, нирок – не покидали її. Тому ще змалку Леся Українка засвоїла науку: аби не плакати, треба сміятися.
Коломийки, коломийки, як же вас складати?
Школа наша дуже гарна, затишна, чистенька,
Це коли стоїть порожня, а з дітьми - гучненька
Дуже люблять школу діти, влітку - особливо
Взимку вже не дуже люблять... ох, любов мінлива
"Математику вивчайте, діти, неодмінно!" -
Каже вчитель, ну а діти ловлять ґав у вікнах
"Не зробив завдання? Двійка! Що, не знаєш? Двійка!"
"Я так вчитися не хочу" - плачеться Марійка
"Якби б нам за гарні знання видавали б колу
Та цукерки - тоді б діти полюбили школу"