Натура Панаса Мирного радше мала б вражати дослідників саме своєю внутрішньою цільністю, силою духу, непохитністю митця, що зберіг до кінця своїх днів вірність творчому обов'язку, покликанню, яке він розумів як безкорисливе, самовіддане служіння народові. Не заради слави трудився Панас Якович — до слави він ставився спокійно. Була мета, висока і благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинали з мороку вируючої дійсності. Цілеспрямована, зігріта глибокою любов'ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи. Із найнадійнішого джерела — з книжок Панаса Мирного — ми безпомильно дізнаємося про його сокровенні думи й прагнення, дізнаємося, ким він був, у що вірив, в ім'я чого самозабутньо трудився. Варто прочитати бодай один із творів Панаса Мирного, і нам стане ясно, що під сукном віцмундира в цій людині билося палке серце патріота, справжнього гуманіста, митця глибоко демократичних переконань, серце, яке ніколи не остигало в своїй притаєній, Мирний досяг у жанрі соціально-психологічного роману; для нас він передовсім творець масштабних, сильних своєю правдивістю монументальних полотен, художній живопис яких дає незвичайно багате уявлення про сучасне письменникові суспільство, про життя пореформеної України з її напруженою похмурою атмосферою, в якій дедалі ясніше змигували блискавки майбутніх революційних грозовиць. Битва, власне, вже йшла, соціальний антагонізм досягав граничного напруження, і за цих умов правдиве слово письменника-демократа мало могутню викривальну силу.
Стефаника, присвячений темі еміграції. Своїм твором "Камінний хрест" він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Особливу тугу викликає останній танок Дідуха з жінкою. Не пам'ятаючи, що робить, Іван "ймив стару за шию і пустився з нею в танець... Люди задеревіли..." Це був танок горя, страждання, страшний танок, мов би останній. Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Всі його зусилля змінити життя, поліпшити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого і не трапилось.
На минулому уроці ми читали надзвичайно цікавий твір "Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера", автором якого є Я. Стельмах. Читаючи це оповідання, я повністю поринула у саме село, до того самого озера. У оповіданні змальовуються незвичайні та дуже веселі пригоди двох друзів - Сергійка та Митька, які дуже мріють зробити велике відкриття. І їм це майже вдається, якби не одне "але". Вони гадали, що у озері справді живе якась химера, але це не так, це все були витівки велосипедиста Василя. Як було весело читати той епізод! Мені дуже сподобався цей твір
