Інститутка Марка Вовчка — перша українська реалістична повість
Повість Марка Вовчка "Інститутка" була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
Розпочала письменниця роботу над повістю в Немирові на основ життя у панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. "Сидимо було день при дні у дівочій та робимо", — розповідає Устина хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по інших, чуємо". Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні І засоби. Так, до слова "кричить" вона добирає синоніми "репече", "дзвякотить". Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: "Робитиму все так, як ти сама надумаєш". Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки. Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання. Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, "...з пекла, з кормиги".
Объяснение:
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки, від вашого доброго вчинка або навіть тільки слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.
Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!
Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.
