Історія народу нагадує тернистий шлях, що веде нас із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками. Такий шлях проходить кожен народ. Впродовж свого існування нація переживає занепад і піднесення. 1 чого буде більше, залежить від здатності зберігати і правильно використовувати спадщину предків. І матеріальну, і духовну.Деякі народи, на жаль, поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів важливий, а найголовнішим серед них є мова.Мова — душа народу, його духовна сутність. Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова— не тільки засіб спілкування. Це етнічна категорія, що притаманна кожному народові.На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення сьогодення, бо історія розвитку української мови трагічна й водночас повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до мови.Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській, милозвучній, солов'їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового.Пишаюся тим, що я українець. Люблю й ціную свою рідну мову. Але чітко усвідомлюю, що цього замало. Треба робити все для її піднесення.
Найбільше мене вразила мелашка — молода невістка кайдашів. адже саме з цією жінкою сталися протягом твору найбільші зміни. на початку твору це молода вродлива дівчина з поетичною душею. її портрет змальовано у традиціях народнопоетичних творів: «лице, як ягода», щоки, «як червоні яблучка», чорні брови, «як шовк», губи «повні та червоні, як калина. сама мелашка «рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина». у фольклорному стилі передано й враження лавріна від першої зустрічі з дівчиною: «коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю». таким же гарним, опоетизованим, чистим є кохання, яке спалахує між героями. для мелашки поруч з лавріном сяє сонечко, а без нього настає темна ніч, а її розмови з коханим нагадують пісенну лірику: «я цілу ніч спала, як не спала. все ніби гуляла з тобою в зеленому гаю та квітки рвала; все ніби дивилась на тебе не надивилась, говорила з тобою ве наговорилась».
Когда мы вспоминаем о -японской войне 1904-1905 годов, какие у нас возникают первые ассоциации в памяти? "на сопках маньчжурии", осада порт-артура, "врагу не сдаётся наш гордый "варяг" (в бухте чемульпо) … стоп! а где находятся эти самые сопки маньчжурии, порт-артур и бухта чемульпо? маньчжурия - это северный китай, порт-артур - город на ляодунском полуострове, в том же самом северном китае, бухта чемульпо - это в южной корее. так что же там делали и японцы, почему война "-японская", а все основные события происходят не в россии и не в японии, а в китае и в корее? вот об этом мы сейчас и расскажем. в наше время китай - это вторая по мощи и третья по военной силе держава в мире, южная корея - развитое государство, стремительно догоняющее страны "большой восьмёрки", северная корея угрожает америке своим ядерным оружием и межконтинентальными ракетами. однако в конце xix века всё было по-другому. в то время корея, хотя и являлась единым государством, но была настолько слаба и в , и военном плане, что иностранные державы творили там всё, что хотели. то же самое можно сказать и о китае того времени - несмотря на громадное население, страна была поразительно слаба, и полностью зависела от воли других государств. начиная с 1895 года, россия и япония начали одновременно прибирать к рукам территории и природные богатства кореи и северного китая. в апреле 1895 года китай, по симоносекскому договору, завершившему японо-китайскую войну, передаёт японии ляодунский полуостров, однако россия, вместе с союзными ей францией и германией, заставляет японию отказаться от ляодунского полуострова, угрожая "тройственной интервенцией". япония против трёх великих держав бороться не в состоянии, поэтому войска оттуда выводит. было бы крайне наивно предполагать, что россия, германия и франция, отбирая у японии результаты её победы, заботились о бедных китайцах. у этих государств имелись свои собственные планы по разделу китайских прибрежных территорий. так, например, уже в декабре 1897 года военные корабли захватывают незамерзающий порт на юге ляодунского полуострова - порт-артур, а затем и весь этот полуостров захватывается войсками! в марте 1898 года китаю приходится признать "статус-кво", и он "уступает" эту территорию россии по договору аренды сроком на 99 лет. выглядит эта ситуация практически по известной поговорке "вор у вора дубинку украл" - сначала япония отобрала ляодунский полуостров у китая, а затем россия отобрала его у японии. однако территориальные приобретения россии в северном китае вовсе не ограничивались порт-артуром. ещё в 1895 году, когда россия выгнала японцев с ляодунского полуострова, одновременно она выдала китаю заём на уплату контрибуции японии, обусловив предоставление займа разрешением на прокладку квжд - китайско-восточной железной дороги, идущей из сибири через маньчжурию (северный китай) во владивосток.
