Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне – здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхніочі відкриті для всього прекрасного, а серця – великі й людяні.Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.Наші бажання, помилки і прагнення – все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз – бо поет ніби висловлює твої власні думки.
Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас – особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, – любов і віра.А поезія – найкращий іб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
Объяснение:
1. «Тяжкою кавалерією».
Цитата:— Чи у вас… до всіх мужчин… такий безполовий тон, Дарко Попович?
— Здебільша. Я — «тяжка кавалерія», Мірош.
2. У 1939 р.
3. У Чернівцях.
4. В Бухаресті.
Цитата:— Дарко! Що за überraschung! Звідки ти тут? Що? З Бухаресту? Мамо! Мамо! Дарка приїхала з самого Бухаресту!
5. Збирати матеріали Бальзака в польській мові.
Цитата:— Я не політик, — посміхнувся свобідно професор, — по-польськи розумієте?
Дарка з практики вже знала, що в таких випадках ніколи не треба заперечувати.
— C'est bien. Будете мені збирати матеріяли про Бальзака в польській мові. Ви хіба знаєте про те, що цього донжуана загнало кохання аж на "вашу" Україну… C'est bien… Прийдіть якогось четверга до мене до бібліотеки…
6. Касабланка.
Цитата:А це ж романтика: вийти собі ввечір на Панську, вплестись у барвистий хоровод, почувати себе якоюсь частинкою цього напарфумованого колективу, бачити довкола себе типи різних рас, ловити звуки бодай п'яти мов і… мати ту ілюзію, що проходжуєшся вулицями Касабланки.
7. Єрусалимом.
Цитата:З горба Чернівці в сонці видались цілі під червоними дахами.
— Як Єрусалим! — вихопилось Доткові, але він скоро, посоромившись свого захоплення, додав з трохи рубаним сміхом спортовця:
— …на сіоністичній афішці…
8. Туберкульоз.
Цитата:Пояснення чи виправдання? Одно і друге зайве, бо Дарка від Лідки Дутки знає, що Наталка Оріховська догоряє на туберкульоз.
9. Своєму батькові.
Цитата:Моєму батькові, Дмитрові Макогонові, присвячую.
10. Поети.
Цитата:Дарка думає: “Яку велику помилку роблять поети, називаючи вуличну юрбу бездушною! Скільки ж замаскованих пристрастей, гону до пригод, туги за незвичайним, скільки підступу, чеснот і гріха ховається під ослоною ночі і шмінки!”.
Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є ватажком тухольської громади. Він має 90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Письменник розкриває перед читачем такі риси характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.