Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.
Ігор миронович калинець (9 липня 1939, ходорів львівська область) — поет і прозаїк, один із чільних представників т. зв. «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в україні; політв'язень. живе і працює у львові. автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком.поетичну творчість калинець, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в урср опубліковано було лише першу — «вогонь купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій калинця — «пробуджена муза» (варшава, 1991) та «невольнича муза» ( — торонто, 1991). 1991 р. збірку вибраних поезій «тринадцять алогій» видано було також в україні. ілюстрації до збірки поезій ігоря калинця «відчинення вертепу», які були видрукувані в лондоні під назвою «поезії з україни» створив у 1969 богдан сорока. це спонукало кдб порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі.
Епітети : дитячі любі роки, вродливі королівни, гордих переможців, завзятий, пишний цар, окружною рукою, смілива відповідь, безсонні довгі ночі, готичнеє склепіння, червонясте світло, навісний, безладний гомін, лютий біль, тихий стогін, проклята кров, рідний край, чесний стяг, чесну короговку, дитячі мрії, невидимою рукою Метафори: принци, Таємницею укриті; серце чарувала Бранки смілива відповідь; Мріє стеля надо мною; Червонясте світло впало; Чи в крові гарячка грає, Чи війна лютує в місті? Риторичні вигуки: "Здайся!","Убий, не здамся", "Ти мене убити можеш, Але жити не примусиш!", " Навісний, безладний гомін!"," Подивись на бойовисько!","Коли ні,— зірву завої!","Не за рідний край пролита!","Ні, я чую наше гасло!","Зав’яжіть тісніше рани, Шкода кров губити марне!..", "Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита!.." Анафора: чи то, хай, хто Порівняння: Роки любії, дитячі, Як весняні води, зникли; Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння; А гілки квіток сплелися На вікні, неначе грати. Риторичні запитання :"Чи то вуличнеє світло, Чи то полиски пожежі?";"Чи в крові гарячка грає, Чи війна лютує в місті?";"Хто живий у сьому замку? Хто тут має серце в грудях?";"Хто кого перемагає? Чи над лавами ще в’ється Корогва хрещата наша?"
