В образі Захара Беркута втілено найкращі риси нашого народу: волелюбність, незламність у важкій боротьбі з поневолювачами, мудрість, доброта, патріотизм.
У своїй повісті І. Франко протиставляє персонажів із середовища народних мас представникам верхівки тогочасного суспільства. Письменник підносить те суспільство, у якому немає нерівності и гноблення, у якому стосунки між людьми гармонійні. Саме в такому суспільстві людина виявляє найкращі свої риси. Саме таку країну громадяни боронять до останнього подиху.
Велику роль у створенні настрою відіграють пейзажі. Природа неначе підтримує тухольців, дає їм сили. Так, сонце стає для них джерелом наснаги, кам’яний Сторож допомагає у боротьбі з ворогами, вода їх знищує.
Мова твору І. Франка характеризується широким вживанням діалектної лексики (слів, які вживаються в певній місцевості), а також архаїзмів — застарілих слів.
Думки про безсмертя народу та його пісні Живуть на світі люди, життя яких бездоганне, мов куля. Незважа ючи на те, яке суспільне становище займає людина, кожному властиво робити помилки. Можна бути царем, мати владу і вмерти, не залишив ши згадки про себе в душі жодної людини. Але є такі люди, які не зробили за своє життя надзвичайних відкриттів, але їх люблять і поважають родичі та знайомі, їх не забувають ті, кому вони подарували життя. Головна героїня роману Ліни Костенко саме така. Поетеса порушує проблему несправедливості світу, але розкриває образ Марусі Чурай, як противагу всій мерзоті, що панує серед людей. "Це - голос наш" Маруся - голос народу. Голос, що ллється із надрів душі. Іван Іскра каже про неї, що вона - голос України. Дівчина каже Грицю: Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?! Серце повинне бути чистим, а інакше пісня не поллється. До якого ж висновку ми дійшли? З давніх-давен Україна була знана своїми піснями. Наша нація щира, відкрита, а тому і пісні в нас мелодійні, лагідні, іноді болісні. "Це - душа." Красива душа в Марусі. Не терпить вона ні лестощів, ні нечесної праці. На різних духовних рівнях вони знаходяться з Грицем, не даремно ж дівчина каже: Чи він мені, чи я йому нерівня. Нерівня душ - це гірше, ніж майна!
Світ, в якому ми живемо, несправедливий і жорстокий, бо в ньому є місце для підступних та черствих людей. Але наша планета прекрасна, тому що ще живуть ті, хто здатні дарувати тепло і ласку тим, хто цього потребує. Маруся Чурай світила для України і для її синів, вона дару вала їм свої пісні, нічого не потребуючи натомість. Я вважаю, що люди здатні зігріти тих, хто ще почуває себе самотнім. А тому ще довгі роки над нашими домівками будуть лунати чиїсь добрі і лагідні пісні.
Пісня супроводжує людину все життя. І в радості, і в горі, у великій печалі і в години душевного піднесення співають люди. Все, що є на душі, виливають українці в піснях. Які б події не відбувалися в Україні, всі вони знайшли своє відображення у піснях. Минають роки, помирають учасники подій, а пісня залишається вічною. Саме з народної пісні ми дізнаємося про великого сина української землі Богдана Хмельницького; про народ, який піднявся проти ворога, про ту ціну, якою дісталася сподівана воля. Михайло Стельмах високо оцінив народну пісню. Він писав: "Народна пісня-насамперед, історія землі української та невмирущість духу народного". Пісня-серце народу, його душа і крила. Витворена народом, вона часто ятрить наше серце, зачаровує красою і милозвучністю, багатством тем і глибиною почуттів. Живи вічно, пісне, і всі ми станемо щедріщими, чистішими у помислах і вчинках.
У своїй повісті І. Франко протиставляє персонажів із середовища народних мас представникам верхівки тогочасного суспільства. Письменник підносить те суспільство, у якому немає нерівності и гноблення, у якому стосунки між людьми гармонійні. Саме в такому суспільстві людина виявляє найкращі свої риси. Саме таку країну громадяни боронять до останнього подиху.
Велику роль у створенні настрою відіграють пейзажі. Природа неначе підтримує тухольців, дає їм сили. Так, сонце стає для них джерелом наснаги, кам’яний Сторож допомагає у боротьбі з ворогами, вода їх знищує.
Мова твору І. Франка характеризується широким вживанням діалектної лексики (слів, які вживаються в певній місцевості), а також архаїзмів — застарілих слів.