А) сердечність; б) доброта; в) скромність; г) ніжність, вміння кохати д) порядність; е) вірність. є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
«…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами»
«…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
«…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
«А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
«Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
«Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя»
Добрий день, шановний Яремо! Нещодавно я прочитав поему «Гайдамаки», яка мене зацікавила та дуже вразила. У цій поемі ви стали моїм улюбленим героєм. Я був вражений вашою мужністю та рішучістю. Також мене вразила ваша любов до Батьківщини, за яку ви боролися до останньої краплі крові. Мене вразило те, що ви пройшли через ряд метаморфоз: від покірного раба до народного месника. Чесно кажучи, я не очікував того, що після такого покірного життя ви схаменетеся та почнете боротьбу проти жорстоких панів.
Також мене здивувала ваша щира любов до Оксани. Ви так сильно любили її, що пішли навіть на війну щоб її визволити. На вашому місці я, мабуть, вчинив так само, бо позбавлення людини кохання – це вчинок, який не можна пробачити. Тож це було останньою краплею вашого терпіння, після чого ви перетворилися на лютого та хороброго месника.
Ще мені подобається, що все закінчилося щасливо: ви повінчалися з Оксаною та стали Залізняку як за сина.
Також, мені подобається ваша самовіддача та рішучість у битві, у якій ви проявили себе справжнім героєм та образом свободолюбивого народу. Мене вразив ваш сильний дух та грізна сила.
Мене цікавить питання: чи змогли б ви стати народним месником, якщо б не вкрали Оксану? Чи пішли б ви до гайдамак без цієї «останньої краплі»? Та чи змогли б придбати такий сильний дух та незламну хоробрість?
Ви запам’яталися мені як людина з великою душею , сильним духом та надзвичайною мужністю. Мене вразили ваші героїчні вчинки та душевні емоції. Отже, ви стали для мене ідеалом патріотичної та щиро люблячої людини.
Цитати про Максима: << Мов здоровий дубчок між явириною, визначався між усім тухольським парубством>> << ... його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум'янцем осяяне, одверте, щире лице>> << Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в руках і словах...>> << В його сердці, смілім і чистім, як щире золото...>> << ... Всюди він був, де його потрібно всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами... усюди був однаковий, спокійний, свобідний в руках і словах, мов рівний серед рівних, товариші поводилися з ним. ... Боярська служба... поважала за його звичайність і розсудливість>> << хоч в путах, я все буду зворотний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі>> << життя в неволі нічого не варте>> << тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки>>, << висасують>>. цитати про Мирославу: <<вона звинна, як вивірка>>, рум'яніється, як рута,>> в не її << чорні палкі очі>>
б) доброта;
в) скромність;
г) ніжність, вміння кохати
д) порядність;
е) вірність.
є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
«…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами»
«…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
«…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…»
«А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!»
«Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!»
«Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя»