напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. та, на жаль, реальність залишається реальністю. образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. зачепила цю досить філософську тему наша українська
поетеса ліна костенко. авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. але чи справді людина може літати? відповідь авторки однозначна – безумовно! але не тілом. душею, серцем, подумки, мріями – все це є відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути
ввись. так у своїй поезії «чайка на крижині» ліна костенко змалювала образ самотньої чайки. вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. саме це непокоїть ліричну героїню. проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса.
навіщо їй ґрунт? таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. є в ній щось таємниче. інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.
та все ж є щось між чайкою і героїнею спільне. і це щось – свобода. я вважаю, що якщо людина буде
вільною від сірої маси, як птах, то обов’язково отримає свої крила у вигляді чеснот, доброти, щирості, поетичності. адже життя безкрилої людини одноманітне. крила – це наша духовність, наш внутрішній світ. і хоч вони не вкриті пір’ям, як у чайки, проте все ж відірватись від землі та поринути в
дивовижний світ мрій і відкриттів.
ответ:Джерело тексту:
список О. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 293).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в списку: «27 мая».
Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 27 травня 1860 р., С.-Петербург.
Первісний автограф не відомий. Твір є одним із трьох віршів-варіацій на ту саму тему, із спільною образно-композиційною структурою та стилістичним ладом: «Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинающих спини...».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 6. — С. 5) у статті В. М. Білозерського «Значение Шевченка для Украины. Проводы тела его в Украину из Петербурга», де подано за «Більшою книжкою» з довільною переробкою в рядках 11 — 12: «Любов, о Господи, подай І правдолюбіє пошли!»
До збірки творів уперше введено в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 293), де подано за «Більшою книжкою» — з номером «НІ» під спільною для чотирьох віршів («Царям, всесвітнім шинкарям...», «Царів, кровавих шинкарів...», «Злоначинаючих спини...», «Тим неситим очам...») назвою «Молитви» й помилками в рядках 1 («Злоначинающих мини») та 8 («Постав ти ангели свої»).
Объяснение:
